Суть перестрахування. Суб’єкти та мсетоди перестрахування
Прийнято вважати, що перший договір перестрахування бу­ло укладено в Генуї в 1370 році. Предметом договору були това­ри, які перевозились на морському судні з Генуї до Брюгге. Під дію договору підпала частина цього рейсу: від Каделеса до Брюгге.
Систематичне використання перестрахування почалося з кінця XVI століття, коли страховики - купці розподіляли між со­бою ризики в певних частках. Проте початок формування сучас­ного ринку перестрахування відносять до середини XIX століття, коли процес економічного розвитку і зростання промисловості сприяли появі більш великих та складних ризиків, реалізація яких могла призвести до катастрофічних наслідків. З'являються спеціалізовані перестрахувальні компанії в Німеччині, Росії.
В Україні перші такі компанії з'явились на початку XX століття (1910-1915 рр.) - земські страхові компанії - перестра­хування вогневих ризиків.
Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні но­вих форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим оди­ночним ризиком досить обмежені.
Система перестрахування, як і система прямого страхування, побудована на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дозволяє прямому страховику, з одного боку, цілком виконати прийняті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого, полегшити навантаження за виплатою у будь-якому стра­ховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.
Найбільш часто застосовується визначення перестрахуван­ня, яке наведене у Німецькому Торговому Статуті: „Перестраху­вання - це страхування ризику, взятого на себе страховиком.
У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестрахо­вує прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик -ретроцесіонарієм.
При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить, з того, що даний процес повинен бути економічно .ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен Враховувати вартість перестрахування.
Вартість-- перестрахування включає:
частину страхової премії, що передасться перестраховику;
витрати компанії на ведення справи у зв'язку з переда­чею ризиків.
В самому процесі перестрахування закладене певне про­тиріччя. З одного боку, перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфе­лю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахуван­ня пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показ­ників діяльності страхової компанії.
Виходячи із зазначеного, правильне визначення розміру пе­рестрахування має важливе значення для кожної страхової ком­панії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в перестрахуван­ня суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного ут­римання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рішенні зазначеної проблеми важливим с врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доходність чи прибут­ковість операцій по відповідному виду страхування, територіаль­ний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на веден­ня страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.
Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.
За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:
факультативні;
облігаторні (договірні);
факультативно-облігаторні.
Факультативні перестрахувальні операції характеризують­ся певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньо умовою для укладання договору факульта­тивного перестрахування с сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.
Облігаторне страхування передбачає обов'язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма по­криттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод прове­дення перестрахування має свої переваги:
досягнення рівномірності розподілу ризиків; 
автоматичність прийняття ризиків;
розвиток довгострокових взаємовідносин між сторо­нами;
збільшення обсягів страхових операцій;
гарантії підтримки перестраховика.
Факультативно-облігаторне перестрахування поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особли­во великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.
Перерозподіл ризику у перестрахувальник операціях відбу­вається за двома формами:
пропорційною;
непропорційною.
Пропорційна форма - перестрахування історично перша фор­ма та до кінця XIX ст. єдина загальна форма перерозподілу ри­зиків. Сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента й перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов'язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними ви­дами договорів перестрахування:
квотний - коли цедент зобов'язується передати пере-страховику частку у всіх ризиках даного виду, а пере-страховик зобов'язується їх прийняти;
ексцедептаї суми - використовується, коли застрахо­вані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхо­вої суми , яка менша чи рівна власному утриманню, а перестраховик - за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;
квотно-ексцендентний - змішаного типу, використо­вується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо за­значених договорів.
Непропорційне перестрахування широко стало застосовува­тись після Другої світової війни. Інтереси сторін можуть прийма­ти суперечливий характер. Найчастіше використовується в дого­ворах страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів за збиток, спричинений третім особам в резуль­таті ДТП. Ця форма страхування застосовується також й там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:
ексцедента збитку - застосовується тоді, коли страхо­вик намагається не вирівняти окремі ризиків даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпо­середньо на забезпечення фінансової рівноваги стра­хових операцій;
ексцедента збитковості - перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками над­то великої збитковості.
Обслуговування договорів непропорційного перестраху­вання досить просте, не вимагає особливих витрат.
В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:
активне - означає передачу ризику;
пасивне - означає приймання ризику.
Отже, перестрахування - це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.
Для досягнення поставленої мети страхова компанія використовує певні форми і методи перестрахувального захисту. В процесі розвитку перестрахувальних операцій сформувалися види перестрахувальних дого­ворів. За методами виділяють перестрахування пропорційне і непропорцій­не.
Пропорційне перестрахування будується на основі розподілу відпові­дальності (пропорційно розподіляються між сторонами відповідальність, премії і страхові відшкодування), а непропорційне — на основі очікуваних збитків. В останньому випадку участь перестраховиків у збитку актуальна лише після того, як цедент проведе виплату заздалегідь обумовленої пев­ної частки (пріоритет).
Пропорційні договори передбачають, що відповідальність за ризиком, яка підлягає передачі в перестрахування, розподіляється між страховиком і перестраховиком пропорційно, що передбачає пропорційну участь пере-страховика і цедента у всіх оригінальних ризиках, преміях і збитках. Роз­різняють такі види пропорційного перестрахування: квотні, ексцедентні і квотно-ексцедентні. За умовами договору квотного перестрахування компанія передає в перестрахування в узгодженій з перестраховиком частці всі без винятку прийняті на страхування ризики з певного виду страхування чи групі су­міжних страхувань. Частка участі в перестрахуванні виражається у відсот­ку від страхової суми, але можливе й обумовлення конкретною величи­ною (квотою). Крім того, в договорах цього виду для різних класів ризи­ку за бажанням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика. Перестраховик отримує відповідну ча­стку премії і в такій же частці бере участь у відшкодуванні шкоди, завда­ної в результаті настання страхового випадку, незалежно від розмірів цьо­го збитку.
Договори квотного перестрахування прості у виконанні, особливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержаних за певний про­міжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагороду за передачу ризику, що було обумовлено при укладенні договору перестра­хування.
Так само відбувається і регулювання збитків. Відповідно до одержаної частки участі в ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну час­тину відшкодування, виплаченого за нього застрахованим. Інакше кажу­чи, страхові виплати розподіляються між учасниками перестрахування у такій самій пропорції, в якій між ними була розподілена страхова сума. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента з розрахунків зі страхувальником.
Квотне перестрахування, зменшуючи ризик цедента з усіх договорів, які передані в перестрахування, все ж не дає знизити ризик інших дого­ворів страхового портфеля. Найбільше квотні договори використовують­ся при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних за­собів і при страхуванні автокаско.
Договір ексцедентного перестрахування є складнішим видом пропор­ційного перестрахування. Воно застосовується у тому разі, коли застрахо­вані ризики суттєво відрізняються за страховою сумою. Укладаючи договір ексцедентного перестрахування, партнери визначають розмір максималь­ної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. З цією метою аналізують статистичні дані й проводять актуарні розрахунки. Максимум власної участі страховика називається ексцедентом.
Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику передається в перестрахування одно­му або кільком перестраховикам. Таке перевищення страхових сум ризи­ку, переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.
Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень у кожній групі ризиків, які перестраховик зобов'язаний прийняти з покрит­тя. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається крат­ністю власної участі цедента.
При укладанні договору ексцедентного перестрахування виключають­ся будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля числу часток власної участі страховика. І навпаки, ри­зики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестраховки буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Такий вид перестрахування передбачає встановлення абсолютного власного утримання компанії цедента, в ме­жах якого цедент сам несе відповідальність з усіх ризиків з розміром страхо­вої суми, меншої або рівної власному утриманню до певного ліміту відпові­дальності у відповідній пропорції за всіма ризиками, страхові суми за яким перевищують розмір власного утримання компанії цедента.
Отже, можемо зробити висновок, що перестрахування на базі ексцедента суми полягає в тому, що страхувальник повністю бере на себе відпо­відальність за відшкодування шкоди в межах усієї страхової суми по заст­рахованому об'єкту, але ексцедент, тобто перевищення страхової суми над власним утриманням страховика, передається перестрахувальнику.
На практиці часто квотний договір і договір ексцедента суми застосо­вують комбіновано. Страховик таким чином прагне, як правило, отрима­ти перестрахувальний захист із найнебезпечніших ризиків.
Зміст квотно-ексцедентного договору полягає у поєднанні двох дого­ворів квотного й ексцедентного та передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. Портфель та­кого виду страхування перестраховується квотна, а перевищення сум стра­хування ризиків понад встановлену квоту (норму), в свою чергу, підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.
Таким чином, характерною особливістю всіх видів пропорційного пе­рестрахування є те, що збитки, як і премія за оригінальними полісами, по­ширюються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і з прив'язкою до страхової суми.
Непропорційне перестрахування використовується в різних видах стра­хування, але найчастіше за договорами страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім осо­бам у результаті ДТП. Непропорційне перестрахування поділяється на до­говори ексцедента збитку і договір ексцедента збитковості.
За договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком переви­щує обумовлену в договорі суму (пріоритет, франшизу) у разі настання страхового випадку. Перестрахування на базі ексцедента збитку полягає в тому, що страховик бере участь у компенсації частини страхової виплати, яка здійснюється страховиком тільки тоді, коли такий збиток при настанні одного страхового випадку перевищить обумовлену договором страхуван­ня суму. Зазвичай такий договір укладається відносно всіх договорів одно­го виду страхування, укладених прямим страховиком.
За договором ексцедента збитковості покриваються не окремі ризики (збитки), а збитковість за всім портфелем договорів, які має цедент зада­ним видом страхування. Перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків у тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обу­мовлений договором перестрахування відсоток.
Практика страхового підприємництва свідчить, що депо створюється переважно при укладанні пропорційних договорів перестрахування. Це зу­мовлюється тим, що при проведенні перестрахування на базі договору екс­цедента збитку та календарного року немає резерву премій, а це не дає еко­номічних підстав для створення й утримання депо незароблених премій. У свою чергу, премія за договором ексцедента збитку розраховується відпові­дно до страхового покриття і не враховує депо. Щодо перестрахування ве­ликих страхових ризиків, то кожен з них у випадку реалізації покривається перестраховиком, згідно з договором, відразу після надання відповідних документів і не вимагає попереднього створення запасів коштів у цедента.
Розрахунки між сторонами договору охоплюють підсумкові фінансові результати цедента (або лише відшкодування за виключно великими збит­ками), а не лише окремі договори страхування і збитки, як це буває під час укладання договорів пропорційного перестрахування.
Одним із варіантів непропорційного перестрахування є перестрахувальне перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі ризики певного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу страхових операцій в цілому, яка може бути порушена припи­ненням збитку в особливо великих розмірах з деяких ризиків страхового портфеля.
За зазначеними умовами договору, перестраховик бере зобов'язання покрити ту частину збитку, яка вища від встановленої суми власної участі цедента, але нижча зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній межі відповідальності перестраховика. Взяті таким чином зобов'язання стосу­ються всіх збитків, які були зумовлені одним стихійним лихом, що складає страховий ризик.
Якщо в результаті настання страхового випадку буде завданий збиток багатьом страхувальникам, то він розглядатиметься виключно як групо­вий збиток. Зобов'язання страховика встановлюються відносно групового збитку.
Власна участь цедента у покритті збитку називається пріоритетом, або франшизою, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, яке спричинило збиток, —лімітом перестрахувального покриття.
Використана література
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. К.: “Знання”. 1997.- 261с.
Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. Пос. – К.:КНТЕУ, 2001. – 402с.
Страхування: підручник / Керівник авт .кол. і науков. Ред. С.С.Осадець. К.: КНЕУ. 1998. – 528с.
Таркуцяк А.О. Страхування: Навчальний посібник –К.: Вид-во Європ. Ун-ту, фінансів, інформац. систем. Менедж, і бізнесу. 2000. – 115с.