Економічна сутність та історія розвитку страхування
Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.
Розвиток страхування йде так далеко в минуле, що неможливо встановити точну дату його виникнення.
Якщо відносно легко знайти залишки будівель, творів мистецтва або інші матеріальні сліди минулих цивілізацій, то важче відтворити, як жителі перших міст організовували сферу послуг в економіці. Проте серед залишків поселень доісторичного, античного, середньовічного та раннього нового періодів цивілізації виявлені амбари, у яких люди зберігали непорушні запаси продовольства.
Досвід показує, що час від часу траплялися неврожаї або відбувалися напади ворогів, і тоді городянам не можна було користуватися врожаєм, що виростав у навколишній місцевості. Можна було б надати можливість кожному городянину самому забезпечувати себе на такі випадки, але навіть жителям древніх міст було ясно, що набагато ефективніше створити загальний запас. Скромний податок можна було б зібрати з кожного у врожайні роки, коли ціни на продовольство низькі. Культури, що можуть зберігатися, наприклад пшениця, можна було б придбати для запасів за гроші: фермери раділи б можливості продати більше (і за кращою ціною), ніж вони продали, якби не здійснювалися централізовані закупівлі продовольства для запасів.Якщо трапиться неврожай або місто буде обложене, запасені продукти будуть використані для порятунку міського населення. Тому поняття загального фонду (у даному випадку продовольства) закріпилося в людській свідомості. Ідея показала високу ефективність, особливо у зв'язку з введенням поняття „ризик”.
Наприкінці XV сторіччя, коли європейці почали здійснювати значні подорожі в Азію й Америку, що призвели до так званої «торгової революції» (попередньої більш відомої «промислової» революції), поняття «ризик» і «загальний фонд» злилися воєдино.
Якщо невеликій флотилії малих кораблів вдасться добратися з Європи, скажемо, до Індонезії, торгувати там і повернутися з вантажем екзотичних товарів, існує ризик того, що не всі кораблі завершать плавання. Шторми можуть потопити одні судна, на інших скінчаться запаси продовольства (або команда цілком загине від епідемії), інші зіб'ються з курсу і пропадуть, деякі можуть затонути через переобтяженість, погані конструкції або ушкодження від деревних шкідників. Людям, що вкладали свої гроші в такі ризикові операції, рекомендувалося доцільним розділити між собою ризик, щоб жодний з інвесторів не загубив своїх грошей цілком через те, що саме його корабель буде тим самим єдиним зниклим. Для цього було вироблено два засоби.
Перший складався у створенні спільного підприємства, через який інвестори вкладали гроші в декілька кораблів із загальним вантажем, розподіляючи між собою ризик збитків і усі прибутки, що могли утворитися в результаті підприємства.
Другий шлях - це страхування, система, при якій власник корабля і/або вантажу (індивідуальна особа або компанія) пропонує грошову суму іншим людям, що згодні компенсувати йому втрати, якщо цей корабель зазнає невдачі в початому рейсі. Таким чином, спільні (акціонерні) товариства і страхування стали доповнювати одне одного, а не розвиватися в конкуренції. Група людей або компанії збирали грошові премії в обмін на обіцянку виплатити відшкодування власнику судна у випадку його втрати. Ці страховики створювали загальний фонд, який обіцяли використовувати для виплат страхувальникам у випадку настання ризику.
На ранніх стадіях цього процесу, якщо ризик наступав, страховик змушений був продавати все майно (або наймати гроші з рахунку в банку), щоб сплатити те, що він повинний страхувальнику. Цей принцип дотепер застосовується корпорацією “Ллойд”, де та ж сама обіцянка сплачувати відшкодування складає основу договору. Люди, що одержали статус «членів Ллойда», зобов'язані сплачувати зі своїх особистих засобів, якщо ризик, що був «підписаний», наступив. Термін «підписувати» (англ. to underwrite) означає саме те, як і звучить: складається документ, що визначає ризик (предмет страхування), і особа, що страхує його (або його представник), пише насподі даного паперу частку ризику, яку готова прийняти.
Не так багато часу треба було деяким бізнесменам, щоб зрозуміти, що багато членів товариства не бажають приймати такі великі ризики на індивідуальній основі, як це прийнято в корпорації “Ллойд”. Тому концепція акціонерного товариства була застосована на нових умовах. Людям пропонували купити акції страхових компаній. Компанія наймала б на роботу фахівців із прийому ризиків - андеррайтеров, і якби ризик наступав, вона виплачувала б відшкодування страхувальнику з загального фонду, яким розпоряджалася б як інвестиціями. Фонд створювався б за рахунок засобів, отриманих компанією від продажу власних акцій, плюс прибутки від інвестицій засобів фонду, плюс премії, зібрані зі страхувальників.
Передбачалося, що фахові андеррайтеры, визначаючи, яку частку ризику прийняти і за яку премію, забезпечать фонд можливістю завжди виплачувати відшкодування страхувальникам, якщо ризик наступав, а також виплачувати акціонерам достатньо привабливі дивіденди.
Початковою сферою докладання зусиль страхових компаній стало страхування від вогню. У густонаселених містах XVII сторіччя більшість будинків були дерев'яними. Вогонь забезпечував опалення і готування їжі, свічі використовувалися для освітлення. Тому ризик пожежі в міському будинку був високий. У сільській общині усі сусіди збиралися допомогти відновити згорілий під час пожежі будинок. Там діяв принцип взаємодопомоги. На відміну від цього, на міській вулиці сусідами сім'ї, що загубила притулок, виявляться, наприклад, ткачі, шевці, клерки або рибалки, у яких не було ні часу, ні уміння допомогти сусідам відновити знищене вогнем житло. Замість цього вони усі були готові сплатити премію страхової компанії, що обіцяє дві речі: надати послуги пожежної команди (тобто локалізацію пожеж для запобігання їхнього поширення і мінімізацію нових пожеж) і виплатити застрахованій особі відшкодування, достатнє для наймання необхідних спеціалістів (будівельників, мулярів, тесль і ін.) для усунення ушкоджень або відновлення згорілого будинку.
Паралельно зі страхуванням від пожеж виникли фонди страхування життя. І ще до середини XVII сторіччя були створені страхові компанії і сумісні товариства, що займалися страхуванням життя.
Трохи пізніше з класичних видів страхування - морського, від вогню і страхування життя, з'явилася велика розмаїтність підвидів страхування.
Специфічність економічної категорії страхування обумовлює три основні ознаки:
· випадковий характер настання руйнівної події;
· надзвичайність нанесеного збитку, що характеризується натуральними і грошовими вимірювачами;
· об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків зазначеної події і відшкодування матеріального й іншого збитку.
Зазначені ознаки у своїй сукупності свідчать про наявність страхового ризику в діяльності людей і про необхідність захисних мір для забезпечення безупинного, безперебійного процесу і зберігання життєвого рівня населення.
Саме в страховому ризику, а також у захисних мірах складається сутність економічної категорії, страхового захисту, майнових інтересів товариства.
Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, понесених однією особою, між множиною інших осіб, яким загрожує однорідна небезпека.
Головне ж значення страхування складається в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольнім людині силами природи і наслідками спричинених нею збитків стає прогнозованою і приймає закономірний характер, що дозволяє точно встановити передбачувані витрати і врахувати їх у складі витрат по веденню господарства.
Усуваючи шкідливі наслідки всякого роду випадків, страхування тим самим знижує ризики виробництва й збільшує господарський оборот.
Зміни в економіці підкреслили об'єктивний характер страхування як економічної категорії, що виражає необхідні і реально існуючі відношення між державою, підприємствами, організаціями усіх форм власності, населенням і страховими компаніями.
Можна виділити такі ознаки, що характеризують економічну категорію страхування:
· при страхуванні виникають грошові перерозподільні відношення, обумовлені наявністю страховогоризику як можливості настання страхового випадку, спроможного завдати матеріальний або інший збиток;
· для страхування характерні замкнуті перерозподільні відношення між його учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, втягнуті в страхування. Подібна замкнута розкладка збитку заснована на можливості того, що кількість постраждалих господарств, як правило, менша за число учасників страхування, особливо якщо число учасників достатньо велике.
Страхування передбачає перерозподіл збитку, як між територіальними одиницями, так і в часі. При цьому для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія і значна кількість підлеглих страхуванню об'єктів. Тільки при дотриманні цієї умови можлива розкладка збитку від стихійних лих, що охоплюють великі території. Розкладка збитку в часі в зв'язку з випадковим характером виникнення надзвичайних подій виходить за рамки одного господарського року. Надзвичайних подій може і не бути декілька років поспіль, і точний час їхнього настання невідомий. Ця обставина дає необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду для того, щоб він служив джерелом відшкодування надзвичайного збитку в несприятливому році.
Характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд страхових платежів. Страхові платежі визначаються на основі страхових тарифів, що складаються з двох частин: нетто-ставки, призначеної для відшкодування ймовірного збитку і навантаження до нетто-ставки, що містить у собі накладні витрати і прибуток страхової організації, що проводить страхування. Розмір нетто-платежу встановлюється на основі ймовірного збитку за розрахунковий період (звичайно п'ять або десять років) у масштабі визначеної території (області, краю, республіки). Тому вся сума нетто-платежу повертається у формі відшкодування збитку протягом прийнятого в розрахунок тимчасового періоду в тому ж територіальному масштабі.
Наведені особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування, дозволяють дати йому наступне визначення. Страхування виступає як сукупність особливих замкнутих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного й іншого збитку підприємствам і організаціям або для надання грошової допомоги громадянам.
Дане визначення страхування характеризує його економічну сутність і місце в сучасному товаристві.
Економічній сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Більшість економістів виділяють такі функції страхування: ризикова, попереджувальна, контрольна і ощадна.
Головною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як можливість збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим юридичним і фізичним особам. Саме в рамках дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Відшкодування збитку в цьому випадку здійснюється в рамках договорів майнового страхування. Порядок і механізм відшкодування визначаються страховими компаніями і регулюються державою. Що стосується особистого страхування, то через цю функцію при настанні страхового випадку провадяться виплати відповідних коштів громадянам-учасникам страхового процесу.
За допомогою цієї функції страхування забезпечує реалізацію об'єктивної економічної необхідності страхового захисту здоров'я громадян, цілість цього майна, суспільну виробничу діяльність, а також усе коло ризиків, пов'язаних із діяльністю юридичних осіб.
Попереджувальна функція припускає широкий комплекс мір, спрямованих на фінансування заходів щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна сутність цієї функції в тому, що, розраховуючи страховими фондами, компанія об'єктивно зацікавлена в тривалому використанні цих засобів. Маючи, на захисті численні, у тому числі однорідні ризики різноманітних суб'єктів, страхова компанія прагне до скорочення можливості виплат шляхом зменшення можливості страхового випадку. Для цього в тарифах на окремі види страхування передбачаються визначені відрахування для утворення фондів попереджувальних заходів.
Контрольна функція страхування полягає в строго цільовому формуванні і використанні засобів фонду страхування. Ця функція випливає з зазначених вище специфічних функцій і виявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до контрольної функції на підставі законодавчих і інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль над слушністю проведення страхових операцій.
Ощадна функція реалізується за допомогою накопичувальних видів страхування:
-страхування життя;
-страхування накопичень і від нещасного випадку;
-страхування на випадок ремонту квартири й ін.
Якщо в ощадних банках акумулювання засобів населення, наприклад, вирішує задачу грошових накопичень, має тільки ощадний початок, то страхування, крім ощадної, вирішує і ризикову задачу. У кожного учасника страхового процесу, наприклад, при страхуванні життя є впевненість одержання матеріального відшкодування на випадок нещастя і при завершенні терміна дії договору. При майновому страхуванні вирішується не тільки проблема відшкодування вартості постраждалого майна в межах страхових сум і умов, передбачених договором, але й через механізм пільг забезпечується додаткове фінансування для відшкодування вартості постраждалого майна, участі у фінансуванні заходів щодо попередження від нещасних випадків, по створенню умов для матеріального відшкодування частини або повної вартості постраждалого майна.
Для того щоб відповідно до вимог економічної категорії страхування провадити в життя захисні міри, необхідно відокремлення частини валового національного продукту для попередження і відшкодування матеріального збитку, тобто формування страхового фонду. Тим самим економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді. Страховий фонд являє собою сукупність різних натуральних страхових запасів і грошових страхових фондів.
Всі форми і види натуральної і фінансової допомоги народному господарству і громадянам матеріалізуються в системі страхових фондів, що у сукупності складають страховий фонд товариства.
Через функції формування спеціального страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські та інші комерційні структури, вкладення засобів у нерухомість, придбання цінних паперів і так далі.
Джерелом формування страхового фонду є розширене відтворення, оскільки в умовах простого відтворення відсутні можливості для виділення засобів накопичення.
У сучасному товаристві формування страхового фонду пов'язано зі страховим захистом не тільки підприємств і їхньої діяльності, але й широких прошарків населення. Тому в страховий фонд закономірно потрапляє і частина необхідного продукту за рахунок відрахувань із заробітної плати робітників, службовців.
Таким чином, страховий фонд має два джерела: додатковий продукт і частина необхідного продукту. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку підприємств, то джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок собівартості виробленої продукції, то необхідний. В усіх випадках страховий фонд формується за рахунок перерозподілу національного доходу товариства.
Роль страхування в забезпеченні безперервності, безперебійності і збалансованості суспільного виробництва виявляються в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування, у повноті і своєчасності відшкодування збитку і втрат у прибутках, в участі тимчасово вільних засобів страхового фонду в інвестиційній діяльності страхових організацій, у поповненні за рахунок частини прибутку від страхових і інших господарських операцій прибутків державного бюджету країни.
Виконання страхуванням своїх функцій і ролі багато в чому залежать від того, які принципи лягли в основу страхової діяльності.
Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими не передбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо).
Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.
Розвиток страхування йде так далеко в минуле, що неможливо встановити точну дату його виникнення.
Якщо відносно легко знайти залишки будівель, творів мистецтва або інші матеріальні сліди минулих цивілізацій, то важче відтворити, як жителі перших міст організовували сферу послуг в економіці. Проте серед залишків поселень доісторичного, античного, середньовічного та раннього нового періодів цивілізації виявлені амбари, у яких люди зберігали непорушні запаси продовольства.
Досвід показує, що час від часу траплялися неврожаї або відбувалися напади ворогів, і тоді городянам не можна було користуватися врожаєм, що виростав у навколишній місцевості. Можна було б надати можливість кожному городянину самому забезпечувати себе на такі випадки, але навіть жителям древніх міст було ясно, що набагато ефективніше створити загальний запас. Скромний податок можна було б зібрати з кожного у врожайні роки, коли ціни на продовольство низькі. Культури, що можуть зберігатися, наприклад пшениця, можна було б придбати для запасів за гроші: фермери раділи б можливості продати більше (і за кращою ціною), ніж вони продали, якби не здійснювалися централізовані закупівлі продовольства для запасів.Якщо трапиться неврожай або місто буде обложене, запасені продукти будуть використані для порятунку міського населення. Тому поняття загального фонду (у даному випадку продовольства) закріпилося в людській свідомості. Ідея показала високу ефективність, особливо у зв'язку з введенням поняття „ризик”.
Наприкінці XV сторіччя, коли європейці почали здійснювати значні подорожі в Азію й Америку, що призвели до так званої «торгової революції» (попередньої більш відомої «промислової» революції), поняття «ризик» і «загальний фонд» злилися воєдино.
Якщо невеликій флотилії малих кораблів вдасться добратися з Європи, скажемо, до Індонезії, торгувати там і повернутися з вантажем екзотичних товарів, існує ризик того, що не всі кораблі завершать плавання. Шторми можуть потопити одні судна, на інших скінчаться запаси продовольства (або команда цілком загине від епідемії), інші зіб'ються з курсу і пропадуть, деякі можуть затонути через переобтяженість, погані конструкції або ушкодження від деревних шкідників. Людям, що вкладали свої гроші в такі ризикові операції, рекомендувалося доцільним розділити між собою ризик, щоб жодний з інвесторів не загубив своїх грошей цілком через те, що саме його корабель буде тим самим єдиним зниклим. Для цього було вироблено два засоби.
Перший складався у створенні спільного підприємства, через який інвестори вкладали гроші в декілька кораблів із загальним вантажем, розподіляючи між собою ризик збитків і усі прибутки, що могли утворитися в результаті підприємства.
Другий шлях - це страхування, система, при якій власник корабля і/або вантажу (індивідуальна особа або компанія) пропонує грошову суму іншим людям, що згодні компенсувати йому втрати, якщо цей корабель зазнає невдачі в початому рейсі. Таким чином, спільні (акціонерні) товариства і страхування стали доповнювати одне одного, а не розвиватися в конкуренції. Група людей або компанії збирали грошові премії в обмін на обіцянку виплатити відшкодування власнику судна у випадку його втрати. Ці страховики створювали загальний фонд, який обіцяли використовувати для виплат страхувальникам у випадку настання ризику.
На ранніх стадіях цього процесу, якщо ризик наступав, страховик змушений був продавати все майно (або наймати гроші з рахунку в банку), щоб сплатити те, що він повинний страхувальнику. Цей принцип дотепер застосовується корпорацією “Ллойд”, де та ж сама обіцянка сплачувати відшкодування складає основу договору. Люди, що одержали статус «членів Ллойда», зобов'язані сплачувати зі своїх особистих засобів, якщо ризик, що був «підписаний», наступив. Термін «підписувати» (англ. to underwrite) означає саме те, як і звучить: складається документ, що визначає ризик (предмет страхування), і особа, що страхує його (або його представник), пише насподі даного паперу частку ризику, яку готова прийняти.
Не так багато часу треба було деяким бізнесменам, щоб зрозуміти, що багато членів товариства не бажають приймати такі великі ризики на індивідуальній основі, як це прийнято в корпорації “Ллойд”. Тому концепція акціонерного товариства була застосована на нових умовах. Людям пропонували купити акції страхових компаній. Компанія наймала б на роботу фахівців із прийому ризиків - андеррайтеров, і якби ризик наступав, вона виплачувала б відшкодування страхувальнику з загального фонду, яким розпоряджалася б як інвестиціями. Фонд створювався б за рахунок засобів, отриманих компанією від продажу власних акцій, плюс прибутки від інвестицій засобів фонду, плюс премії, зібрані зі страхувальників.
Передбачалося, що фахові андеррайтеры, визначаючи, яку частку ризику прийняти і за яку премію, забезпечать фонд можливістю завжди виплачувати відшкодування страхувальникам, якщо ризик наступав, а також виплачувати акціонерам достатньо привабливі дивіденди.
Початковою сферою докладання зусиль страхових компаній стало страхування від вогню. У густонаселених містах XVII сторіччя більшість будинків були дерев'яними. Вогонь забезпечував опалення і готування їжі, свічі використовувалися для освітлення. Тому ризик пожежі в міському будинку був високий. У сільській общині усі сусіди збиралися допомогти відновити згорілий під час пожежі будинок. Там діяв принцип взаємодопомоги. На відміну від цього, на міській вулиці сусідами сім'ї, що загубила притулок, виявляться, наприклад, ткачі, шевці, клерки або рибалки, у яких не було ні часу, ні уміння допомогти сусідам відновити знищене вогнем житло. Замість цього вони усі були готові сплатити премію страхової компанії, що обіцяє дві речі: надати послуги пожежної команди (тобто локалізацію пожеж для запобігання їхнього поширення і мінімізацію нових пожеж) і виплатити застрахованій особі відшкодування, достатнє для наймання необхідних спеціалістів (будівельників, мулярів, тесль і ін.) для усунення ушкоджень або відновлення згорілого будинку.
Паралельно зі страхуванням від пожеж виникли фонди страхування життя. І ще до середини XVII сторіччя були створені страхові компанії і сумісні товариства, що займалися страхуванням життя.
Трохи пізніше з класичних видів страхування - морського, від вогню і страхування життя, з'явилася велика розмаїтність підвидів страхування.
Специфічність економічної категорії страхування обумовлює три основні ознаки:
· випадковий характер настання руйнівної події;
· надзвичайність нанесеного збитку, що характеризується натуральними і грошовими вимірювачами;
· об'єктивна необхідність попередження, подолання наслідків зазначеної події і відшкодування матеріального й іншого збитку.
Зазначені ознаки у своїй сукупності свідчать про наявність страхового ризику в діяльності людей і про необхідність захисних мір для забезпечення безупинного, безперебійного процесу і зберігання життєвого рівня населення.
Саме в страховому ризику, а також у захисних мірах складається сутність економічної категорії, страхового захисту, майнових інтересів товариства.
Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, понесених однією особою, між множиною інших осіб, яким загрожує однорідна небезпека.
Головне ж значення страхування складається в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольнім людині силами природи і наслідками спричинених нею збитків стає прогнозованою і приймає закономірний характер, що дозволяє точно встановити передбачувані витрати і врахувати їх у складі витрат по веденню господарства.
Усуваючи шкідливі наслідки всякого роду випадків, страхування тим самим знижує ризики виробництва й збільшує господарський оборот.
Зміни в економіці підкреслили об'єктивний характер страхування як економічної категорії, що виражає необхідні і реально існуючі відношення між державою, підприємствами, організаціями усіх форм власності, населенням і страховими компаніями.
Можна виділити такі ознаки, що характеризують економічну категорію страхування:
· при страхуванні виникають грошові перерозподільні відношення, обумовлені наявністю страховогоризику як можливості настання страхового випадку, спроможного завдати матеріальний або інший збиток;
· для страхування характерні замкнуті перерозподільні відношення між його учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, втягнуті в страхування. Подібна замкнута розкладка збитку заснована на можливості того, що кількість постраждалих господарств, як правило, менша за число учасників страхування, особливо якщо число учасників достатньо велике.
Страхування передбачає перерозподіл збитку, як між територіальними одиницями, так і в часі. При цьому для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія і значна кількість підлеглих страхуванню об'єктів. Тільки при дотриманні цієї умови можлива розкладка збитку від стихійних лих, що охоплюють великі території. Розкладка збитку в часі в зв'язку з випадковим характером виникнення надзвичайних подій виходить за рамки одного господарського року. Надзвичайних подій може і не бути декілька років поспіль, і точний час їхнього настання невідомий. Ця обставина дає необхідність резервування в сприятливі роки частини страхових платежів, що надійшли, для створення запасного фонду для того, щоб він служив джерелом відшкодування надзвичайного збитку в несприятливому році.
Характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд страхових платежів. Страхові платежі визначаються на основі страхових тарифів, що складаються з двох частин: нетто-ставки, призначеної для відшкодування ймовірного збитку і навантаження до нетто-ставки, що містить у собі накладні витрати і прибуток страхової організації, що проводить страхування. Розмір нетто-платежу встановлюється на основі ймовірного збитку за розрахунковий період (звичайно п'ять або десять років) у масштабі визначеної території (області, краю, республіки). Тому вся сума нетто-платежу повертається у формі відшкодування збитку протягом прийнятого в розрахунок тимчасового періоду в тому ж територіальному масштабі.
Наведені особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування, дозволяють дати йому наступне визначення. Страхування виступає як сукупність особливих замкнутих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного й іншого збитку підприємствам і організаціям або для надання грошової допомоги громадянам.
Дане визначення страхування характеризує його економічну сутність і місце в сучасному товаристві.
Економічній сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Більшість економістів виділяють такі функції страхування: ризикова, попереджувальна, контрольна і ощадна.
Головною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як можливість збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим юридичним і фізичним особам. Саме в рамках дії ризикової функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування в зв'язку з наслідками випадкових страхових подій. Відшкодування збитку в цьому випадку здійснюється в рамках договорів майнового страхування. Порядок і механізм відшкодування визначаються страховими компаніями і регулюються державою. Що стосується особистого страхування, то через цю функцію при настанні страхового випадку провадяться виплати відповідних коштів громадянам-учасникам страхового процесу.
За допомогою цієї функції страхування забезпечує реалізацію об'єктивної економічної необхідності страхового захисту здоров'я громадян, цілість цього майна, суспільну виробничу діяльність, а також усе коло ризиків, пов'язаних із діяльністю юридичних осіб.
Попереджувальна функція припускає широкий комплекс мір, спрямованих на фінансування заходів щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна сутність цієї функції в тому, що, розраховуючи страховими фондами, компанія об'єктивно зацікавлена в тривалому використанні цих засобів. Маючи, на захисті численні, у тому числі однорідні ризики різноманітних суб'єктів, страхова компанія прагне до скорочення можливості виплат шляхом зменшення можливості страхового випадку. Для цього в тарифах на окремі види страхування передбачаються визначені відрахування для утворення фондів попереджувальних заходів.
Контрольна функція страхування полягає в строго цільовому формуванні і використанні засобів фонду страхування. Ця функція випливає з зазначених вище специфічних функцій і виявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до контрольної функції на підставі законодавчих і інструктивних документів здійснюється фінансовий страховий контроль над слушністю проведення страхових операцій.
Ощадна функція реалізується за допомогою накопичувальних видів страхування:
-страхування життя;
-страхування накопичень і від нещасного випадку;
-страхування на випадок ремонту квартири й ін.
Якщо в ощадних банках акумулювання засобів населення, наприклад, вирішує задачу грошових накопичень, має тільки ощадний початок, то страхування, крім ощадної, вирішує і ризикову задачу. У кожного учасника страхового процесу, наприклад, при страхуванні життя є впевненість одержання матеріального відшкодування на випадок нещастя і при завершенні терміна дії договору. При майновому страхуванні вирішується не тільки проблема відшкодування вартості постраждалого майна в межах страхових сум і умов, передбачених договором, але й через механізм пільг забезпечується додаткове фінансування для відшкодування вартості постраждалого майна, участі у фінансуванні заходів щодо попередження від нещасних випадків, по створенню умов для матеріального відшкодування частини або повної вартості постраждалого майна.
Для того щоб відповідно до вимог економічної категорії страхування провадити в життя захисні міри, необхідно відокремлення частини валового національного продукту для попередження і відшкодування матеріального збитку, тобто формування страхового фонду. Тим самим економічна категорія страхового захисту суспільного виробництва знаходить своє матеріальне втілення в страховому фонді. Страховий фонд являє собою сукупність різних натуральних страхових запасів і грошових страхових фондів.
Всі форми і види натуральної і фінансової допомоги народному господарству і громадянам матеріалізуються в системі страхових фондів, що у сукупності складають страховий фонд товариства.
Через функції формування спеціального страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські та інші комерційні структури, вкладення засобів у нерухомість, придбання цінних паперів і так далі.
Джерелом формування страхового фонду є розширене відтворення, оскільки в умовах простого відтворення відсутні можливості для виділення засобів накопичення.
У сучасному товаристві формування страхового фонду пов'язано зі страховим захистом не тільки підприємств і їхньої діяльності, але й широких прошарків населення. Тому в страховий фонд закономірно потрапляє і частина необхідного продукту за рахунок відрахувань із заробітної плати робітників, службовців.
Таким чином, страховий фонд має два джерела: додатковий продукт і частина необхідного продукту. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку підприємств, то джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок собівартості виробленої продукції, то необхідний. В усіх випадках страховий фонд формується за рахунок перерозподілу національного доходу товариства.
Роль страхування в забезпеченні безперервності, безперебійності і збалансованості суспільного виробництва виявляються в кінцевих результатах його проведення: в оптимізації сфери застосування страхування, у повноті і своєчасності відшкодування збитку і втрат у прибутках, в участі тимчасово вільних засобів страхового фонду в інвестиційній діяльності страхових організацій, у поповненні за рахунок частини прибутку від страхових і інших господарських операцій прибутків державного бюджету країни.
Виконання страхуванням своїх функцій і ролі багато в чому залежать від того, які принципи лягли в основу страхової діяльності.
Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими не передбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо).
