Права та обов’язки державної влади

Мета держави полягає у створенні передумов для суспільного розвитку осіб, малих суспільних груп і всього суспільства. Звідси випливає обсяг обов'язків державної влади у сферах законодавства, адміністрування та судочинства.

Митрополит Андрей Шептицький навчає: «Керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень... чи кооператив, чи всіх тих угрупувань людей, які відповідають потребам людини і її свободі лучитися з іншими у виконуванні своїх прав і обов'язків[…]. Провідна влада обов'язана сповняти християнські обов'язки влади супроти Всевишнього Бога, тому мусить у житті пристосовувати принцип Божого Об'явлення і помагати всім громадянам у виконуванні Божого культу, якого домагається Боже Об'явлення».

До основних завдань державної влади належать:

• захист від зовнішньої агресії і загалом чесна та справедлива зовнішня політика;

• захист внутрішнього правового устрою, що повинно знаходити своє відображення передусім у конституції держави, економічних законах, цивільному та кримінальному праві тощо;

• справедливе державне адміністрування і судочинство;

• піклування про загальний добробут. При цьому важливо підтримувати не лише матеріальний добробут в економічному та суспільно-політичному плані, а й піклуватися про нематеріальне спільне благо, визначальними ознаками якого є передусім дотримання соціальної справедливості, побудована на моральних цінностях народна освіта, високий рівень науки й культури, зразкова система охорони здоров'я, а також забезпечення свободи думки та релігійної свободи.

Серед сучасних жваво дискутованих етичних проблем домінують такі:

• право держави на оподаткування;

• право держави на акт державної самооборони;

• право держави вести війни.

Щодо права на оподаткування християнське суспільне вчення висуває три тези.

1. Право держави збирати податки зумовлене прагненням до загального добробуту, яке не можна здійснити без готовності громадян до пожертви.

Згідно із принципом соціальної справедливості, розмір оподаткування визначається відповідними вимогами спільного блага. При цьому треба зважати на наслідки надто високих податків (мають паралізуючий вплив, перешкоджають накопиченню капіталу, відлякують іноземних інвесторів). Виникає й загроза деморалізації, бо дуже високі податки породжують фальсифікації та обман (ухилення від сплати податків).

2. Податковий тягар треба розподіляти залежно від можливостей громадян. Така ситуація, коли, згідно із засадами прогресивного податку, більшій вартості об'єкта оподаткування відповідає й більша податкова ставка, узгоджується з поняттям про справедливий розподіл. При цьому треба брати до уваги, що не можна в корені придушувати особисту ініціативу.

3. Податкові закони зобов'язують до сумління. Великі розміри податків, їхня анонімність, відсутність відчутної винагороди за їх сплату — суттєво зруйнували моральність оподаткування. Уникання сплати податків є повсякденним явищем. На противагу цим поглядам християнське суспільне вчення наголошує, що обов'язок сплачування податку є обов'язком сумління: «Тож дайте кожному належне: кому податок — податок, кому мито — мито, кому острах — острах, кому честь — честь» (Рим 13:7).

ІІ Ватиканський Собор справедливо називає ухилення від сплати податків «обманом».