Технологія виробництва хімічних волокон
Волокном називають тонку не прядену нитку рослинного, тваринного, мінерального або штучного чи синтетичного походження, придатну для виготовлення пряжі, текстильних та трикотажних виробів тощо.
Волокно має велику довжину і малу товщину. Воно гнучке та міцне. Волокна зазвичай прядуть. Для цього їх скручують або склеюють.
За походженням природні волокна це волокна рослинного, тваринного, мінерального походження. Природні волокна не міцні, швидко руйнуються у хімічних середовищах. Їх собівартість дуже велика.
Хімічні волокна. Раніше для виготовлення тканин і трикотажу використовували лише природні волокна. На сьогодні відомо понад 500 видів хімічних волокон. Хімічні волокна виробляють у вигляді моноволокон, комплексних ниток, штапельних волокон та джгуту.
Хімічні волокна виробляють у вигляді:
- Моноволокон
- Комплексних ниток
а) текстильні нитки
б) технічні нитки
- Штапельних волокон
- Джгутових волокон
За походженням хімічні волокна поділяють на:
· Штучні волокна, які виробляють із сировини рослинного, тваринного та мінерального походження.
· Синтетичні волокна, які виробляють із полімерів, які синтезують із мономерів капролактаму, акрилонітрилу, пропілену тощо.
За будовою макромолекули полімеру-сировини усі синтетичні волокна поділяють на:
· Карболанцюгові волокна, до яких належать волокна, отримані на основі полімерів, головний ланцюг яких складається лише з атомів вуглецю, з’єднаних між собою
· Гетероланцюгові волокна, до яких належать волокна, головний ланцюг яких містить крім атомів вуглецю атоми кисню, азоту та інших елементів
Технологія хімічних волокон складається з окремих стадій:
Підготовлення прядильної маси
· Формування
· Зміцнення
· викінчення
Технологія штучного ( віскозного) волокна:
· Підготовлення прядильної маси
· Прядіння волокна
Хімічні волокна формуються із органічних полімерів. Розрізняють штучні волокна які з природних полімерів, гладкої обробленої целюлози та її ефірів, синтетичні волокна, які дістають з синтетичних полімерів. До хімічних волокон також відносять волокна з неорганічних полімерів, наприклад: скляне волокно і борне волокно.
В промисловості штучне волокно виготовляють у вигляді:
1) штапельних волокон, довжиною 35 – 120 мм;
2) джгутиків;
3) комплексних ниток;
4) монониток.
В 60 – 70 рр. створені штучні волокна із полімерів з синтетичними особливостями, наприклад; термостійкі волокна, вуглеводневі волокна, фтороволокна.
Штучне волокно формується із розчинів відфільтрованих і дегазорованих. Штапельне волокно і джгути, перероблене в чистому вигляді, в суміші з другими штучними волокнами, призначені для виготовлення тканини, трикотажу, нетканих матеріалів. Джгутики використовують для прикрашення килимів.
Із текстильних комплексних ниток виготовляють трикотаж.
Волокно з специфічними особливостями служить для виготовлення спецодягу, тепло і електризації, фільтрів.
Промисловість штучних волокон особливо синтетичних, розвивається швидкими темпами.
Ацетатні волокна, штучні волокна, виробляють з ацетати целюлози. Розрізняють триацетатне волокно і звичайно ацетатне волокно. Вперше дістають з триацетату целюлози з g = 280 – 290, вдруге – з продукту часткового омилення триацетату з g = 240 – 250 називають вторинним ацетатом целюлози. Степінь полімеризації ацетатів, забезпечує їх придатність для переробки з волокна, становить 250 – 300.
Температура початку розпаду вторинного ацетату повинна бути нижча 2000 С, триацетату 2200 С.
З ацетатів виготовляють гладку оброблену комплексну нитку, а також джгут основний метод тримання ниток – сухе формування. Розпушувач вторинного ацетату – суміш ацетону з водою, триацетату – суміш метиленхлориду з етанолом і метанолом.
Триацетатну нитку отримують із 20% розчинів, нагрітих до 45 – 500 С, а нитки із вторинного ацетату целюлози отримують із 25% розчину, нагрітого до 70-800 С.
Лінійна товщина ниток становить 5,7 – 22,2 текс, джгутів приблизно 5200 текс. Міцність ниток, одержаних мокрими формуваннями з концентрованих розчинів в суміші CF3COOH і CH2HL2 отримує 30-40 с Н/текс при початковому модулі пружності 13-15 гПа.
Ацетатні волокна перевищують хлопок, шовк, натуральний шовк, шерсть, але поступаються полікремонітрильним і поліефірним. По стійкості в дії мікроорганізмів ацетатне волокно перевищує природні і гідро целюлозні. Тканини з ацетатного волокна добре драпіруються; триацетатні тканини, які піддались термообробці формостійкі. Максимальна температура падіння ацетатних тканин 180 С, термооброблених триацетатних 240 С. Основні недоліки ацетатного волокна: електризується , мала гігроскопічність. Ацетатні нитки використовують при виготовленні білизни трикотажної, тканину для підкладок і штор, косинок; триацетатні нитки для плаття, купальників. Джгутове ацетатне волокно використовують у виготовленні сигаретних фільтрів, ні нікотину, фенолу.
Список використаних джерел
1. Білявський Г. О. Основи екології. — К.: Либідь, 2004. — 408с.
2. Грабар І. Г., Титаренко В. Є. Система технологій і основи бізнес-планування. — Житомир : ЖІТІ, 2002. — 128с.
3. Демченко М. Т. Системи технологій. — Донецьк : Видавництво ДонДАУ, 2001. — 314с.
4. Микитюк О. М. Основи екології. — Х.: ОВС, 2003. — 144с.
5. Пономаренко В. С., Сіроштан М. А., Бєлявцев М. І., Дудко П. Д., Тимонін О. М. Системи технологій. — Х.: Око, 2000. — 374с.
Волокном називають тонку не прядену нитку рослинного, тваринного, мінерального або штучного чи синтетичного походження, придатну для виготовлення пряжі, текстильних та трикотажних виробів тощо.
Волокно має велику довжину і малу товщину. Воно гнучке та міцне. Волокна зазвичай прядуть. Для цього їх скручують або склеюють.
За походженням природні волокна це волокна рослинного, тваринного, мінерального походження. Природні волокна не міцні, швидко руйнуються у хімічних середовищах. Їх собівартість дуже велика.
Хімічні волокна. Раніше для виготовлення тканин і трикотажу використовували лише природні волокна. На сьогодні відомо понад 500 видів хімічних волокон. Хімічні волокна виробляють у вигляді моноволокон, комплексних ниток, штапельних волокон та джгуту.
Хімічні волокна виробляють у вигляді:
- Моноволокон
- Комплексних ниток
а) текстильні нитки
б) технічні нитки
- Штапельних волокон
- Джгутових волокон
За походженням хімічні волокна поділяють на:
· Штучні волокна, які виробляють із сировини рослинного, тваринного та мінерального походження.
· Синтетичні волокна, які виробляють із полімерів, які синтезують із мономерів капролактаму, акрилонітрилу, пропілену тощо.
За будовою макромолекули полімеру-сировини усі синтетичні волокна поділяють на:
· Карболанцюгові волокна, до яких належать волокна, отримані на основі полімерів, головний ланцюг яких складається лише з атомів вуглецю, з’єднаних між собою
· Гетероланцюгові волокна, до яких належать волокна, головний ланцюг яких містить крім атомів вуглецю атоми кисню, азоту та інших елементів
Технологія хімічних волокон складається з окремих стадій:
Підготовлення прядильної маси
· Формування
· Зміцнення
· викінчення
Технологія штучного ( віскозного) волокна:
· Підготовлення прядильної маси
· Прядіння волокна
Хімічні волокна формуються із органічних полімерів. Розрізняють штучні волокна які з природних полімерів, гладкої обробленої целюлози та її ефірів, синтетичні волокна, які дістають з синтетичних полімерів. До хімічних волокон також відносять волокна з неорганічних полімерів, наприклад: скляне волокно і борне волокно.
В промисловості штучне волокно виготовляють у вигляді:
1) штапельних волокон, довжиною 35 – 120 мм;
2) джгутиків;
3) комплексних ниток;
4) монониток.
В 60 – 70 рр. створені штучні волокна із полімерів з синтетичними особливостями, наприклад; термостійкі волокна, вуглеводневі волокна, фтороволокна.
Штучне волокно формується із розчинів відфільтрованих і дегазорованих. Штапельне волокно і джгути, перероблене в чистому вигляді, в суміші з другими штучними волокнами, призначені для виготовлення тканини, трикотажу, нетканих матеріалів. Джгутики використовують для прикрашення килимів.
Із текстильних комплексних ниток виготовляють трикотаж.
Волокно з специфічними особливостями служить для виготовлення спецодягу, тепло і електризації, фільтрів.
Промисловість штучних волокон особливо синтетичних, розвивається швидкими темпами.
Ацетатні волокна, штучні волокна, виробляють з ацетати целюлози. Розрізняють триацетатне волокно і звичайно ацетатне волокно. Вперше дістають з триацетату целюлози з g = 280 – 290, вдруге – з продукту часткового омилення триацетату з g = 240 – 250 називають вторинним ацетатом целюлози. Степінь полімеризації ацетатів, забезпечує їх придатність для переробки з волокна, становить 250 – 300.
Температура початку розпаду вторинного ацетату повинна бути нижча 2000 С, триацетату 2200 С.
З ацетатів виготовляють гладку оброблену комплексну нитку, а також джгут основний метод тримання ниток – сухе формування. Розпушувач вторинного ацетату – суміш ацетону з водою, триацетату – суміш метиленхлориду з етанолом і метанолом.
Триацетатну нитку отримують із 20% розчинів, нагрітих до 45 – 500 С, а нитки із вторинного ацетату целюлози отримують із 25% розчину, нагрітого до 70-800 С.
Лінійна товщина ниток становить 5,7 – 22,2 текс, джгутів приблизно 5200 текс. Міцність ниток, одержаних мокрими формуваннями з концентрованих розчинів в суміші CF3COOH і CH2HL2 отримує 30-40 с Н/текс при початковому модулі пружності 13-15 гПа.
Ацетатні волокна перевищують хлопок, шовк, натуральний шовк, шерсть, але поступаються полікремонітрильним і поліефірним. По стійкості в дії мікроорганізмів ацетатне волокно перевищує природні і гідро целюлозні. Тканини з ацетатного волокна добре драпіруються; триацетатні тканини, які піддались термообробці формостійкі. Максимальна температура падіння ацетатних тканин 180 С, термооброблених триацетатних 240 С. Основні недоліки ацетатного волокна: електризується , мала гігроскопічність. Ацетатні нитки використовують при виготовленні білизни трикотажної, тканину для підкладок і штор, косинок; триацетатні нитки для плаття, купальників. Джгутове ацетатне волокно використовують у виготовленні сигаретних фільтрів, ні нікотину, фенолу.
Список використаних джерел
1. Білявський Г. О. Основи екології. — К.: Либідь, 2004. — 408с.
2. Грабар І. Г., Титаренко В. Є. Система технологій і основи бізнес-планування. — Житомир : ЖІТІ, 2002. — 128с.
3. Демченко М. Т. Системи технологій. — Донецьк : Видавництво ДонДАУ, 2001. — 314с.
4. Микитюк О. М. Основи екології. — Х.: ОВС, 2003. — 144с.
5. Пономаренко В. С., Сіроштан М. А., Бєлявцев М. І., Дудко П. Д., Тимонін О. М. Системи технологій. — Х.: Око, 2000. — 374с.
