Законодавче і нормативно-правове
забезпечення безпеки життєдіяльності
Прийнятий рівень БЖД досягається за допомогою відповідних законодавчих і нормативно-правових документів, положень, інструкцій, вказівок тощо.
Основні засади БЖД викладено в Конституції України: «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3); «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Україні, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави» (ст. 16); «кожна людина має невід’ємне право на життя… Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27); «громадяни мають право на соціальний захист…» (ст. 46); «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування» (ст. 49).
Вплив конкретних чинників, які можуть негативно впливати на здоров’я і життя людини (або створюють загрозу безпеці людини), так само регулюється відповідними законодавчими і нормативно-правовими документами. Коротко розглянемо найважливіші з них.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ. Згідно з цим законом охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини – невідділена умова стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою на території України здійснюється екологічна політика, спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного серидовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Одним з основних принципів охорони навколишнього природного серидовища (ст. 3) є гарантія екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей. У розділі 2 цього закону визначено екологічні права і обов’язки громадян. Закон є базовим. Найважливіші його положення розкрито в інших документах.
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХІІ. Спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення з метою забезпечення екологічної БЖД людини, а також запобігання шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Основні положення цього закону визначають заходи охорони атмосферного повітря, стандартизацію і нормування в зазначеній сфері, моніторинг тощо.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Законом передбачено гігієнічну регламентацію і державну реєстрацію небезпечних факторів, санітарно-гігієнічну експертизу, визначено права та обов’язки санітарно-епідеміологічної служби, завдання санітарно-епідеміологічного нагляду тощо.
Закон України»Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права та обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, встановлює правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії.
Цей закон гарантує також право громадян на компенсування шкоди, заподіяної негативним впливом іонізуючого випромінювання в разі використання ядерної енергії.
Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР, прийнятий на розвиток базового Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Регламентує порядок міжгалузевого екологічного дослідження, аналізу і оцінки перед проектних, проектних та інших матеріалів і об’єктів, реалізація і дія яких може негативно позначитися або позначається на стані навколишнього природного середовища і здоров’ї людей. Екологічна експертиза передбачає формування висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Згідно із законом поряд з державною спеціальною експертизою передбачається також громадська. Принагідно зауважити, що впровадження нових технологій і об’єктів повинні передувати громадські слухання, на яких висвітлюються всі питання їх безпеки.
Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР. Регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосування пестицидів і агрохімікатів; визначає права та обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження державних органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Закон передбачає державні випробування пестицидів і агрохімікатів, порядок їх застосування, знешкодження тощо.
Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР. Спрямований на забезпечення захисту людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу радіоактивних відходів нині та в майбутньому.
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2695-ХІІ. Визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я під час трудової діяльності, регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між власником підприємства, установи або організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У статті 1 цього закону визначено поняття охорони праці. Отже, Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. №?33 створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, мета якої – організовувати і реалізовувати державну політику у сфері охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, а також створити систему управління цією сферою.
Закон України «Основи законодавства України «Про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ. Визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини в цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил громадян, високої працездатності й тривалого активного життя громадян, усунення негативних факторів, які позначаються на їхньому здоров’ї, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. В Україні забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення покладено на Міністерство охорони здоров’я України.
Закон України «Про цивільну оборону України» № 2974-ХІІ від 3 лютого 1993 р. згідно з цим законом громадяни України на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварії, катастроф, глобальних пожеж, стихійних лих, а також вимагати від Уряду, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання гарантій щодо реалізації цього права. Держава як гарант зазначеного права створює систему цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Основними завданнями цивільної оборони є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат, що сталися в наслідок аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха, а також захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. У цій сфері останніми роками широкого розвитку дістало міжнародне співробітництво, створення сил спільного реагування, подання матеріальної і технічної допомоги тощо.
Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ. Визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних та комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Закон України «Про пожежну безпеку» № 3747-ХІІ від 17 грудня 1993 р. забезпечення пожежної безпеки є невіддільною складовою державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. В Україні державне регулювання та управління в цій сфері здійснює Головне управління державної пожежної охорони МВС України.
Оскільки закони України не є документами прямої дії, їх положення реалізуються через систему підзаконних актів. Ця система складна і в багатьох випадках не однозначна. Законодавство постійно вдосконалюється, приймаються нові закони, доповнення та зміни до чинних.
Отже, основні закони, які безпосередньо стосуються БДЖ, були прийняті на початку 90-х років ХХ ст.
Наприкінці 90-х років так само було прийнято певну кількість документів щодо БЖД людини.
Зокрема, Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР встановлюють правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення, регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.
Закон України «Про захист людини від іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР. Спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я і майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також в наслідок радіаційних аварій і передбачає виконання запобіжних та рятувальних заходів і компенсації шкоди. Згідно з цим Законом основна межа індивідуального дозового опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв (мілізіверта) річної ефективної дози опромінення. Для персоналу, який професійно працює з джерелами іонізуючого випромінювання, основна межа річної дози опромінення становить 20 мЗв. Новацією цього закону є принцип компенсації за перевищення основної річної межі дози опромінення.
Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР. Регулює відносини пов’язані з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробкою, утилізацією, видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозять через її територію, ввозять на територію України чи вивозять з неї. В Україні основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища і здоров’я людей від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, наукове обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його стійкого розвитку.
До основних законів щодо БЖД зараховують і такі:
«Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ; «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної або небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. № 1393-ХІV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ.
Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 29 жовтня 1996 р. 3435/96-ВР. Міжнародна спільнота, стурбована стрімким збільшенням техногенного навантаження на біосферу, починає вживати конкретних заходів щодо обмеження шкідливих викидів в атмосферу, вважаючи що вони можуть істотно вплинути на клімат планети. Щодо ймовірності такого наслідку одностайної думки у фахівців немає, проте незалежно від цього обмеження викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля безумовно позитивно позначається на стані навколишнього середовища. На розвиток зазначеного документа низка країн підписала Кіотський протокол, де передбачається реалізація конкретних заходів у цьому напрямку.
Закон України «Про ратифікацію Поправок до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар» від 22 листопада 1996 р. № 545/96-ВР.
Закон України «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення» від 16 жовтня 1998 р. № 187-XIV.
Безп. Ж : нав. Пос за редакц В,Г, ЦАПКА 2-ге вид., перероб і допов-К Знання-прес 2003
ЦО: під 3-тє вид., пепер і допов-К:Знання 2004
Прийнятий рівень БЖД досягається за допомогою відповідних законодавчих і нормативно-правових документів, положень, інструкцій, вказівок тощо.
Основні засади БЖД викладено в Конституції України: «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3); «забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Україні, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави» (ст. 16); «кожна людина має невід’ємне право на життя… Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27); «громадяни мають право на соціальний захист…» (ст. 46); «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування» (ст. 49).
Вплив конкретних чинників, які можуть негативно впливати на здоров’я і життя людини (або створюють загрозу безпеці людини), так само регулюється відповідними законодавчими і нормативно-правовими документами. Коротко розглянемо найважливіші з них.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ. Згідно з цим законом охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини – невідділена умова стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою на території України здійснюється екологічна політика, спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного серидовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Одним з основних принципів охорони навколишнього природного серидовища (ст. 3) є гарантія екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей. У розділі 2 цього закону визначено екологічні права і обов’язки громадян. Закон є базовим. Найважливіші його положення розкрито в інших документах.
Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХІІ. Спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення з метою забезпечення екологічної БЖД людини, а також запобігання шкідливого впливу на навколишнє природне середовище. Основні положення цього закону визначають заходи охорони атмосферного повітря, стандартизацію і нормування в зазначеній сфері, моніторинг тощо.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Законом передбачено гігієнічну регламентацію і державну реєстрацію небезпечних факторів, санітарно-гігієнічну експертизу, визначено права та обов’язки санітарно-епідеміологічної служби, завдання санітарно-епідеміологічного нагляду тощо.
Закон України»Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права та обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, встановлює правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії.
Цей закон гарантує також право громадян на компенсування шкоди, заподіяної негативним впливом іонізуючого випромінювання в разі використання ядерної енергії.
Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. № 45/95-ВР, прийнятий на розвиток базового Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Регламентує порядок міжгалузевого екологічного дослідження, аналізу і оцінки перед проектних, проектних та інших матеріалів і об’єктів, реалізація і дія яких може негативно позначитися або позначається на стані навколишнього природного середовища і здоров’ї людей. Екологічна експертиза передбачає формування висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Згідно із законом поряд з державною спеціальною експертизою передбачається також громадська. Принагідно зауважити, що впровадження нових технологій і об’єктів повинні передувати громадські слухання, на яких висвітлюються всі питання їх безпеки.
Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР. Регулює правові відносини, пов’язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природного середовища застосування пестицидів і агрохімікатів; визначає права та обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження державних органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Закон передбачає державні випробування пестицидів і агрохімікатів, порядок їх застосування, знешкодження тощо.
Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР. Спрямований на забезпечення захисту людини і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу радіоактивних відходів нині та в майбутньому.
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2695-ХІІ. Визначає основні положення реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я під час трудової діяльності, регулює (за участю відповідних державних органів) відносини між власником підприємства, установи або організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У статті 1 цього закону визначено поняття охорони праці. Отже, Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. №?33 створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, мета якої – організовувати і реалізовувати державну політику у сфері охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, а також створити систему управління цією сферою.
Закон України «Основи законодавства України «Про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ. Визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини в цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил громадян, високої працездатності й тривалого активного життя громадян, усунення негативних факторів, які позначаються на їхньому здоров’ї, запобігання і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. В Україні забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення покладено на Міністерство охорони здоров’я України.
Закон України «Про цивільну оборону України» № 2974-ХІІ від 3 лютого 1993 р. згідно з цим законом громадяни України на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварії, катастроф, глобальних пожеж, стихійних лих, а також вимагати від Уряду, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання гарантій щодо реалізації цього права. Держава як гарант зазначеного права створює систему цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Основними завданнями цивільної оборони є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат, що сталися в наслідок аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха, а також захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. У цій сфері останніми роками широкого розвитку дістало міжнародне співробітництво, створення сил спільного реагування, подання матеріальної і технічної допомоги тощо.
Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ. Визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних та комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Закон України «Про пожежну безпеку» № 3747-ХІІ від 17 грудня 1993 р. забезпечення пожежної безпеки є невіддільною складовою державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. В Україні державне регулювання та управління в цій сфері здійснює Головне управління державної пожежної охорони МВС України.
Оскільки закони України не є документами прямої дії, їх положення реалізуються через систему підзаконних актів. Ця система складна і в багатьох випадках не однозначна. Законодавство постійно вдосконалюється, приймаються нові закони, доповнення та зміни до чинних.
Отже, основні закони, які безпосередньо стосуються БДЖ, були прийняті на початку 90-х років ХХ ст.
Наприкінці 90-х років так само було прийнято певну кількість документів щодо БЖД людини.
Зокрема, Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР встановлюють правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення, регулюються відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування.
Закон України «Про захист людини від іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. № 15/98-ВР. Спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я і майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також в наслідок радіаційних аварій і передбачає виконання запобіжних та рятувальних заходів і компенсації шкоди. Згідно з цим Законом основна межа індивідуального дозового опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв (мілізіверта) річної ефективної дози опромінення. Для персоналу, який професійно працює з джерелами іонізуючого випромінювання, основна межа річної дози опромінення становить 20 мЗв. Новацією цього закону є принцип компенсації за перевищення основної річної межі дози опромінення.
Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 р. № 187/98-ВР. Регулює відносини пов’язані з утворенням, збиранням, перевезенням, зберіганням, обробкою, утилізацією, видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, що утворюються в Україні, перевозять через її територію, ввозять на територію України чи вивозять з неї. В Україні основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища і здоров’я людей від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, наукове обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його стійкого розвитку.
До основних законів щодо БЖД зараховують і такі:
«Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» від 14 вересня 2000 р. № 1947-ІІІ; «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної або небезпечної продукції» від 14 січня 2000 р. № 1393-ХІV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІІІ.
Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 29 жовтня 1996 р. 3435/96-ВР. Міжнародна спільнота, стурбована стрімким збільшенням техногенного навантаження на біосферу, починає вживати конкретних заходів щодо обмеження шкідливих викидів в атмосферу, вважаючи що вони можуть істотно вплинути на клімат планети. Щодо ймовірності такого наслідку одностайної думки у фахівців немає, проте незалежно від цього обмеження викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля безумовно позитивно позначається на стані навколишнього середовища. На розвиток зазначеного документа низка країн підписала Кіотський протокол, де передбачається реалізація конкретних заходів у цьому напрямку.
Закон України «Про ратифікацію Поправок до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар» від 22 листопада 1996 р. № 545/96-ВР.
Закон України «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення» від 16 жовтня 1998 р. № 187-XIV.
Безп. Ж : нав. Пос за редакц В,Г, ЦАПКА 2-ге вид., перероб і допов-К Знання-прес 2003
ЦО: під 3-тє вид., пепер і допов-К:Знання 2004
