Найдавніші
часи Перші поселенці Грецькі
колонії на Україні
Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар'єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95 % території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжнийвідкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в укра-їнському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев'ятьдесятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони навигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українськічорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Проте на півночі тапівнічному сході чорноземів немає — тут переважають менш родючі грунти й ліси(на останні припадає лише одна сьома всієї площі). Україна багата на корисні копа-лини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природатут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами ценайбагатша країна Європи.
З півночі до Чорного моря течуть три великі ріки, що разом із притоками за-безпечують Україну достатньою кількістю -води: це могутній Дніпро довжиною2285 км, який ділить країну навпіл. Південний Буг та Дністер. Клімат хоч і допускає' різкі перепади температур, але загалом помірний. У своїх сучасних межах Україназаймає понад 600 тис. кв. км і простягається на 1300 км із заходу на схід і 900 кміз півночі на південь. За територією це друга після Росії країна Європи, а за чисель-ністю населення (близько 52 млн) вона наближається до Франції.
Наука й техніка значно зменшили залежність сучасних людей від природи.Тому вони часто забувають про те, який величезний вплив справляло на їхніх пред-ків фізичне оточення. Нерозуміння цього чинника на Україні подвійно дивує, оскіль-ки в самій назві країни підкреслюється її положення. Велика частина українськоїісторії пояснюється саме цим. Розташована на основних шляхах між Європою таАзією, Україна часто ставала об'єктом впливів різних, часом протилежних культур.Через Причорномор' я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації —як античної, так і візантійської. Зате, знаходячись на західному кінці великогоЄвразійського степу, Україна часто ставала жертвою нападів войовничих кочовиків,
і запекла боротьба з ними вичерпувала людські та матеріальні ресурси. Пізніше тутз'явилися оборонці її кордонів — козаки, котрі стали центральними постатями української історії та культури.
Неосяжні смуги чорноземів, що за площею та родючістю — серед найзначніших в усьому світі, також лишили відбиток на населенні краю. Власне, саме на те-риторії України розвинулися найбільш ранні землеробські цивілізації Європи. І дозовсім недавнього часу землеробство було символом українського способу життя.Вплив родючих грунтів України на її жителів особливо вражає у порівнянні з від-битком, що його наклали на селян сусідньої Росії її убогі землі. На російській Пів-ночі неродючі піщані грунти, суворий клімат і короткий вегетативний період —принаймні на місяць коротший, ніж на Україні,— все це змушувало російських се-лян об'єднувати ресурси для спільної обробки землі. Зате на Україні куди більшогопоширення набуло одноосібне господарство. Ці розходження зумовили появу сут-тєвих відмінностей у ментальності, культурі та суспільно-економічній організації двох споріднених народів. І вони ще більше поглиблювалися в умовах низької врожайності, що з часом змушувало російських селян шукати кращого життя в містах. Водночас українські селяни лишалися в своїх ідилічних і разом із тим архаїчних селах.Якщо природа виявлялася лагідною до України, то цього не скажеш про її історію. З давніх-давен аж до новітніх часів через свої природні багатства й незахищеність Україна — можливо, більше, ніж будь-яка інша країна Європи — зазнавала спустошливих нападів і завоювань. У результаті тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала домінуючою в її історії. Розгортаючись на неозорій, від критій і щедро прикрашеній сцені, ця історична епопея була довгою, барвистою, сповненою бурхливих подій.
Перші поселенці
Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселен-ці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об'є-му мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. ро-ків до н. е. в середині останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець(або гомо сапієнс) — особина, від якої походить сучасна людина. Вона була порів-няно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими розумовими можливо-стями. Пристосовуючись до холодного суворого клімату, до труднощів у добуванніпоживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небаченерозмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовнігачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.
Близько 10 тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши післясебе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися дедалішвидше. Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2 тис. років до н. е.,людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2—3 млн років. Хоч цей періодзветься неолітом, тобто новим кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем.«Революційне» значення неолітичної цивілізації полягає насамперед у тому, щолюди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання пло-дів і полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.
Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу таДністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у СхіднійЄвропі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали насвоїх полях. Так з'являлися поселення. Землеробство, на відміну від полюваннята збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим са-мим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми су-спільно-політичної організації.
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної Українипов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дні-стра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, якправило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займалавласну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю.Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв со-бою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору,свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурітрипільців.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічнийпристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явивсяу людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яногоплуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способомдобування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії,було застосування першого металу — міді.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускаютьархеологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на но-ві негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині
Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. три-пільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорилий асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
Кочовики. Простягнувшись майже на 6 тис. км від Манчжурії аж до Угорщини,Євразійські степи утворюють найбільшу рівнину на Землі. І хоч у кількох місцяхїї перетинають гори Тянь-Шаню, Уралу і Карпат, завдяки численним переваламцю рівнину порівняно легко перейти з кінця в кінець. На заході, в одній із найбільшблагодатних і родючих її частин, лежить Україна. Ця географічна обставина віді-грала надзвичайно велику роль в її історії, та нерідко ця рівнина ставала центромжиття кочових племен Євразії.
Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточносформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячолітьмайбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїхстад у Євразійському степу, й землеробством. Десь близько 1000 р. до н. е. скотаріперетворилися на справжніх кочовиків і стали мандрувати степами в постійнихпошуках пасовиськ. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливихякостей, найважливішою з яких була войовничість. Щоб обороняти стада й захоп
лювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміння воювати. Часті сутичкиз ворогом, потреба організувати маси людей для подолання величезних відстанейсприяли появі племінної знаті.
Скотарі з'явилися порівняно рано в українських степах. Близько 3000 р. до н. е.лівий берег Дніпра зайняли племена ямної культури, пригнавши з собою зі сходутабуни коней, на яких вони ще не навчилися їздити. За ними протягом багатьохнаступних століть переміщувалися інші скотарські племена. Безперервні мігра-ції — ця типова особливість ранньої історії України,— ймовірно, відбувалися че рез перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слаб-ші з їхніх пасовиськ, а ці останні відступали на периферію Євразійського степу.Так хвилями одне за одним котилися на захід скотарські племена.
Кіммерійці. Лише десь між 1500 і 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту,на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'я-вилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Нехто інший, як Гомер, оповідаючи у своїй «Одіссеї» про північне узбережжя Чорногоморя, називає його «землею кіммерійців». Це, напевно, і є найдавніша писемназгадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті часивважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кіммерійців. Багато вче-них тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у ниж-ньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграціюй стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Так чи інак-ше, кіммерійці населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Трохи зго-дом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілогоряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали гре-ки: 1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо склада-лося з вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних во їнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті. Скіфи. Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такі слова із Старого заповіту: «Ось іде народ із північної країни... держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина... народ здалеку... народ давній... мови якого ти не знаєш... сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони
люди хоробрі... він зжере твоє жниво і хліб твій, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноград твій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію». Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нареш-ті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені Українивелике політичне об'єднання. У 5 ст. до н. е. «батько історії» грек Геродот відвідав Скіфію й описав її насе-лення. Це, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків,що тисячоліттями панували у Євразійських степах. Геродот описав кілька типівскіфів. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена,що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочови-ків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян.Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів — кочовиків, що вва-жали себе найчисленнішими й найкращими і змушували інших скіфів та нескіфськіплемена України сплачувати їм данину. За їхніми зазіханнями стояло велике,добре озброєне й дисципліноване кінне військо. Щоб розвивати в собі войовничіінстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров першого вбитого ворога, робитиз ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімати скальпи. Безжаліснідо ворогів, ці кочовики були відданими в дружбі, яку цінували понад усе. Скіфське суспільство було значною мірою дитям своєї епохи. Родовід ішов побатьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була нормальним яви-щем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок.Як свідчать розкішні поховання скіфських царів у курганах, що й досі трапляють-ся в українських степах, багаті могили племінної знаті й водночас убогі могилипростих людей, суспільно-економічне розшарування стало досить помітним яви-щем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джереломбагатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Своїмторговим партнерам скіфи пропонували товари, що ними згодом уславиться укра-їнська земля: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелір-ні вироби, інші предмети розкошів, до яких у них уже розвинувся великий апетит.Про це свідчать своєрідні прикраси, надзвичайно оригінальне за своїм стилем деко-ративне мистецтво з характерними для нього мотивами тваринного світу. Воноз великою майстерністю відображає пластику оленів, левів, коней, що вражаютьграційністю й красою. За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античноїцивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи вві-йшли у контакт із грецькою цивілізацією й навчилися цінувати її. Водночас кон-такти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і в його конфлікти. У 513 р. до н. е.величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України. Проте,вдавшись до стратегії «спаленої землі», скіфи змусили його ганебно відступити. На-прикінці V — на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійцівна Дунаї. Ця перемога виявилася для них зовсім непотрібною, бо віч-на-віч звелаїх із Філіппом Македонським, батьком Александра Великого. У 339 р. до н. е. ма-кедонці завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів.Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Кри-му, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е. Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спо-чатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками,що жили у Північному Причорномор'ї. Проте під тиском ворожих племен зі сходусармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, погли-нувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі україн-ських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союзспоріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани таалани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Оскіль-ки намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен,що називаються Великим переселенням народів, і оскільки Україна знаходиласяу центрі цих безладних міграцій, сармати часто суперничали з іншими племенамита, бувало, навіть поступалися їм владою. Нарешті, у II ст. н. е., їх остаточно зни-щили страшна навала гуннів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборонаримлян на заході. З наявних нині розрізнених даних про сарматів випливає, що за своїм зовніш-нім виглядом і способом господарювання вони нагадували скіфів, а також іншихіраномовних кочовиків. Один сучасник так описував аланів: «Вони високі на зріст, вродливі й світловолосі, а лють в їхніх очах вселяє жах». Носили вони довгі просторі штани, шкіряні камізельки, взуття з м'якої шкіри та шапки. Основними продуктами харчування були м'ясо, молоко та сир. Жили вони у шатрах, що напиналися на дво- чи чотириколісні вози. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку віді гравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися, як чоловіки. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Коли війна не могла задовольнити всіх матеріальних потреб, сармати торгували. їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли до Танаїсу — сарматської столиці, розташованої на р. Дон, китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне- каміння з Ірану та Індії. На думку Страбона, грецького географа та історика, контакти з греками й римлянами завдали сарматам більше шкоди, ніж добра. «Наш спосіб життя зіпсував цих людей, поширивши серед них такі пороки, як пристрасть до розкошів і плотських утіх, негідні прагнення, задоволення яких робить їх дедалі ненажерливішими». Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу. Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів.
Грецькі колонії на Україні
Нові поселенці прибували на Україну не лише степом, а й морем. За 1000 роківдо н. е. крихітний грецький материк уже був перенаселений навдивовижу творчим,енергійним і невгамовним людом. За відсутності необхідних умов на батьківщинібагато греків стали розселятися узбережжям Середземного, Егейського та Чорногоморів, колонізуючи їхні найдальші закутки. За словами Платона, греки обсіли морявід Гібралтару до Кавказу, «наче жаби ставок». Наприкінці VII — на початку VI ст.до н. е. вони заснували ряд колоній у Північному Причорномор'ї. Протягом усьогонаступного тисячоліття ці колонії слугуватимуть аванпостами міської цивілізаціїна Україні. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на українському узбережжі настала пора розкві-ту. Найбагатшою з них була Ольвія. Розташована в гирлі Бугу, вона стала основнимцентром торгівлі збіжжям між Грецією та її чорноморськими колоніями. До іншихважливих центрів належали Херсонес і Феодосія на узбережжі Криму, Пантікапеи(нині Керч) — найбільше скупчення міст, розташоване на Кіммерійському Боспоріу східному Криму. Кілька століть процвітали ці міста, але у II ст. до н. е. перед нимипочали виникати значні труднощі. Загострювалися соціальні сутички між міськоюверхівкою й нижчими верствами населення, що головним чином складалися з ко- лишніх рабів. Нові напади кочовиків порушували старі взаємини зі скіфами. Дешевеєгипетське зерно підірвало життєво важливу торгівлю збіжжям. Зміцнення Риму порушило політичну рівновагу в еллінському світі. Майже ціле століття тримався Пантікапей із сусідніми містами, об'єднаними
династією Спартокидів у так зване Боспорське царство. Але у 68 р. до н. е. Римзавдає поразки цареві Мітрідату IV — останньому з династії Спартокидів — і оволо-діває Чорноморським узбережжям. Римське панування певною мірою повернулогрецьким містам на українському узбережжі економічну й політичну стабільність.Проте на початку нашої ери, з посиленням нападів варварів і послабленням здатностіРиму протистояти їм, існувати причорноморським містам лишалося недовго. У 270 р.н. е. вони зазнають нищівного удару готів, а через 100 років їх цілком знищуютьгунни. Якщо окинути поглядом розвиток людського життя на території Украї-ни початку 1 ст. н. е., то належало б виділити три окремих типи суспільства, щосформувалися у трьох різних географічних зонах. Лісисті рівнини півночі та північ-ного заходу населяли землероби. Захищене від нападників лісами та болотами, ценайдавніше населення краю не знало політичної організації, було слабким у воєнно-му відношенні та культурно відсталим. Але як і інші селяни, ці землероби вирізня-лися надзвичайною витривалістю: завойовники не раз приходили і зникали, а воний далі чіпко трималися землі, що їх годувала. Кочовики неподільно панували на широких просторах степу. Намагаючись за-хопити якнайбільше території, ці прибульці зі сходу створили на території Україниперші великі політичні об'єднання. Сприйнятливі до культурних впливів іззовні, вонивстановили контакти з великими центрами цивілізації. Проте кочові племена люто во-рогували між собою, не раз руйнуючи у постійних пошуках пасовиськ і здобичі полі-тичні структури, створені іншими. Нарешті, на півдні, на вузькій смузі Чорноморського узбережжя розвинули міськуцивілізацію греки. І хоч торгівлею, ремеслами, школами, широкими контактами ціміста прискорювали культурний розвиток неосяжної української периферії, вонибули тільки ще одною гілкою Стародавньої Греції і аж ніяк не органічною частиноюукраїнського середовища.
Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар'єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95 % території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжнийвідкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в укра-їнському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев'ятьдесятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони навигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українськічорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Проте на півночі тапівнічному сході чорноземів немає — тут переважають менш родючі грунти й ліси(на останні припадає лише одна сьома всієї площі). Україна багата на корисні копа-лини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природатут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами ценайбагатша країна Європи.
З півночі до Чорного моря течуть три великі ріки, що разом із притоками за-безпечують Україну достатньою кількістю -води: це могутній Дніпро довжиною2285 км, який ділить країну навпіл. Південний Буг та Дністер. Клімат хоч і допускає' різкі перепади температур, але загалом помірний. У своїх сучасних межах Україназаймає понад 600 тис. кв. км і простягається на 1300 км із заходу на схід і 900 кміз півночі на південь. За територією це друга після Росії країна Європи, а за чисель-ністю населення (близько 52 млн) вона наближається до Франції.
Наука й техніка значно зменшили залежність сучасних людей від природи.Тому вони часто забувають про те, який величезний вплив справляло на їхніх пред-ків фізичне оточення. Нерозуміння цього чинника на Україні подвійно дивує, оскіль-ки в самій назві країни підкреслюється її положення. Велика частина українськоїісторії пояснюється саме цим. Розташована на основних шляхах між Європою таАзією, Україна часто ставала об'єктом впливів різних, часом протилежних культур.Через Причорномор' я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації —як античної, так і візантійської. Зате, знаходячись на західному кінці великогоЄвразійського степу, Україна часто ставала жертвою нападів войовничих кочовиків,
 |
і запекла боротьба з ними вичерпувала людські та матеріальні ресурси. Пізніше тутз'явилися оборонці її кордонів — козаки, котрі стали центральними постатями української історії та культури.
Неосяжні смуги чорноземів, що за площею та родючістю — серед найзначніших в усьому світі, також лишили відбиток на населенні краю. Власне, саме на те-риторії України розвинулися найбільш ранні землеробські цивілізації Європи. І дозовсім недавнього часу землеробство було символом українського способу життя.Вплив родючих грунтів України на її жителів особливо вражає у порівнянні з від-битком, що його наклали на селян сусідньої Росії її убогі землі. На російській Пів-ночі неродючі піщані грунти, суворий клімат і короткий вегетативний період —принаймні на місяць коротший, ніж на Україні,— все це змушувало російських се-лян об'єднувати ресурси для спільної обробки землі. Зате на Україні куди більшогопоширення набуло одноосібне господарство. Ці розходження зумовили появу сут-тєвих відмінностей у ментальності, культурі та суспільно-економічній організації двох споріднених народів. І вони ще більше поглиблювалися в умовах низької врожайності, що з часом змушувало російських селян шукати кращого життя в містах. Водночас українські селяни лишалися в своїх ідилічних і разом із тим архаїчних селах.Якщо природа виявлялася лагідною до України, то цього не скажеш про її історію. З давніх-давен аж до новітніх часів через свої природні багатства й незахищеність Україна — можливо, більше, ніж будь-яка інша країна Європи — зазнавала спустошливих нападів і завоювань. У результаті тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала домінуючою в її історії. Розгортаючись на неозорій, від критій і щедро прикрашеній сцені, ця історична епопея була довгою, барвистою, сповненою бурхливих подій.
Перші поселенці
Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселен-ці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об'є-му мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. ро-ків до н. е. в середині останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець(або гомо сапієнс) — особина, від якої походить сучасна людина. Вона була порів-няно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими розумовими можливо-стями. Пристосовуючись до холодного суворого клімату, до труднощів у добуванніпоживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небаченерозмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовнігачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.
Близько 10 тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши післясебе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися дедалішвидше. Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2 тис. років до н. е.,людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2—3 млн років. Хоч цей періодзветься неолітом, тобто новим кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем.«Революційне» значення неолітичної цивілізації полягає насамперед у тому, щолюди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання пло-дів і полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.
Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу таДністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у СхіднійЄвропі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали насвоїх полях. Так з'являлися поселення. Землеробство, на відміну від полюваннята збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим са-мим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми су-спільно-політичної організації.
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної Українипов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дні-стра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, якправило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займалавласну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю.Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв со-бою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору,свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурітрипільців.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічнийпристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явивсяу людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яногоплуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способомдобування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії,було застосування першого металу — міді.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускаютьархеологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на но-ві негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині
Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. три-пільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорилий асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
Кочовики. Простягнувшись майже на 6 тис. км від Манчжурії аж до Угорщини,Євразійські степи утворюють найбільшу рівнину на Землі. І хоч у кількох місцяхїї перетинають гори Тянь-Шаню, Уралу і Карпат, завдяки численним переваламцю рівнину порівняно легко перейти з кінця в кінець. На заході, в одній із найбільшблагодатних і родючих її частин, лежить Україна. Ця географічна обставина віді-грала надзвичайно велику роль в її історії, та нерідко ця рівнина ставала центромжиття кочових племен Євразії.
Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточносформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячолітьмайбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїхстад у Євразійському степу, й землеробством. Десь близько 1000 р. до н. е. скотаріперетворилися на справжніх кочовиків і стали мандрувати степами в постійнихпошуках пасовиськ. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливихякостей, найважливішою з яких була войовничість. Щоб обороняти стада й захоп
 |
лювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміння воювати. Часті сутичкиз ворогом, потреба організувати маси людей для подолання величезних відстанейсприяли появі племінної знаті.
Скотарі з'явилися порівняно рано в українських степах. Близько 3000 р. до н. е.лівий берег Дніпра зайняли племена ямної культури, пригнавши з собою зі сходутабуни коней, на яких вони ще не навчилися їздити. За ними протягом багатьохнаступних століть переміщувалися інші скотарські племена. Безперервні мігра-ції — ця типова особливість ранньої історії України,— ймовірно, відбувалися че рез перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слаб-ші з їхніх пасовиськ, а ці останні відступали на периферію Євразійського степу.Так хвилями одне за одним котилися на захід скотарські племена.
Кіммерійці. Лише десь між 1500 і 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту,на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'я-вилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Нехто інший, як Гомер, оповідаючи у своїй «Одіссеї» про північне узбережжя Чорногоморя, називає його «землею кіммерійців». Це, напевно, і є найдавніша писемназгадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті часивважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кіммерійців. Багато вче-них тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у ниж-ньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграціюй стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Так чи інак-ше, кіммерійці населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Трохи зго-дом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілогоряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали гре-ки: 1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо склада-лося з вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних во їнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті. Скіфи. Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації, про що свідчать такі слова із Старого заповіту: «Ось іде народ із північної країни... держить лук і короткий спис, жорстокий він! Вони не зжаляться! Голос їх реве, як море, скачуть на конях, вишикувалися, як одна людина... народ здалеку... народ давній... мови якого ти не знаєш... сагайдак його, як відкрита домовина, всі вони
люди хоробрі... він зжере твоє жниво і хліб твій, знищить синів і дочок твоїх, зжере овець і корів твоїх, зжере виноград твій і смокви твої і зруйнує мечем міста твої, на які ти покладаєш надію». Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нареш-ті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені Українивелике політичне об'єднання. У 5 ст. до н. е. «батько історії» грек Геродот відвідав Скіфію й описав її насе-лення. Це, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків,що тисячоліттями панували у Євразійських степах. Геродот описав кілька типівскіфів. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена,що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочови-ків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян.Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів — кочовиків, що вва-жали себе найчисленнішими й найкращими і змушували інших скіфів та нескіфськіплемена України сплачувати їм данину. За їхніми зазіханнями стояло велике,добре озброєне й дисципліноване кінне військо. Щоб розвивати в собі войовничіінстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров першого вбитого ворога, робитиз ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімати скальпи. Безжаліснідо ворогів, ці кочовики були відданими в дружбі, яку цінували понад усе. Скіфське суспільство було значною мірою дитям своєї епохи. Родовід ішов побатьківській лінії, майно ділилося між синами, а полігамія була нормальним яви-щем. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок.Як свідчать розкішні поховання скіфських царів у курганах, що й досі трапляють-ся в українських степах, багаті могили племінної знаті й водночас убогі могилипростих людей, суспільно-економічне розшарування стало досить помітним яви-щем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джереломбагатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Своїмторговим партнерам скіфи пропонували товари, що ними згодом уславиться укра-їнська земля: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелір-ні вироби, інші предмети розкошів, до яких у них уже розвинувся великий апетит.Про це свідчать своєрідні прикраси, надзвичайно оригінальне за своїм стилем деко-ративне мистецтво з характерними для нього мотивами тваринного світу. Воноз великою майстерністю відображає пластику оленів, левів, коней, що вражаютьграційністю й красою. За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античноїцивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи вві-йшли у контакт із грецькою цивілізацією й навчилися цінувати її. Водночас кон-такти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і в його конфлікти. У 513 р. до н. е.величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України. Проте,вдавшись до стратегії «спаленої землі», скіфи змусили його ганебно відступити. На-прикінці V — на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійцівна Дунаї. Ця перемога виявилася для них зовсім непотрібною, бо віч-на-віч звелаїх із Філіппом Македонським, батьком Александра Великого. У 339 р. до н. е. ма-кедонці завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів.Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Кри-му, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е. Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спо-чатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками,що жили у Північному Причорномор'ї. Проте під тиском ворожих племен зі сходусармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, погли-нувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі україн-ських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союзспоріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани таалани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Оскіль-ки намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен,що називаються Великим переселенням народів, і оскільки Україна знаходиласяу центрі цих безладних міграцій, сармати часто суперничали з іншими племенамита, бувало, навіть поступалися їм владою. Нарешті, у II ст. н. е., їх остаточно зни-щили страшна навала гуннів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборонаримлян на заході. З наявних нині розрізнених даних про сарматів випливає, що за своїм зовніш-нім виглядом і способом господарювання вони нагадували скіфів, а також іншихіраномовних кочовиків. Один сучасник так описував аланів: «Вони високі на зріст, вродливі й світловолосі, а лють в їхніх очах вселяє жах». Носили вони довгі просторі штани, шкіряні камізельки, взуття з м'якої шкіри та шапки. Основними продуктами харчування були м'ясо, молоко та сир. Жили вони у шатрах, що напиналися на дво- чи чотириколісні вози. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку віді гравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися, як чоловіки. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Коли війна не могла задовольнити всіх матеріальних потреб, сармати торгували. їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли до Танаїсу — сарматської столиці, розташованої на р. Дон, китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне- каміння з Ірану та Індії. На думку Страбона, грецького географа та історика, контакти з греками й римлянами завдали сарматам більше шкоди, ніж добра. «Наш спосіб життя зіпсував цих людей, поширивши серед них такі пороки, як пристрасть до розкошів і плотських утіх, негідні прагнення, задоволення яких робить їх дедалі ненажерливішими». Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були останнім індоєвропейським народом, що з'явився зі сходу. Після них Євразійські степи майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів.
Грецькі колонії на Україні
Нові поселенці прибували на Україну не лише степом, а й морем. За 1000 роківдо н. е. крихітний грецький материк уже був перенаселений навдивовижу творчим,енергійним і невгамовним людом. За відсутності необхідних умов на батьківщинібагато греків стали розселятися узбережжям Середземного, Егейського та Чорногоморів, колонізуючи їхні найдальші закутки. За словами Платона, греки обсіли морявід Гібралтару до Кавказу, «наче жаби ставок». Наприкінці VII — на початку VI ст.до н. е. вони заснували ряд колоній у Північному Причорномор'ї. Протягом усьогонаступного тисячоліття ці колонії слугуватимуть аванпостами міської цивілізаціїна Україні. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на українському узбережжі настала пора розкві-ту. Найбагатшою з них була Ольвія. Розташована в гирлі Бугу, вона стала основнимцентром торгівлі збіжжям між Грецією та її чорноморськими колоніями. До іншихважливих центрів належали Херсонес і Феодосія на узбережжі Криму, Пантікапеи(нині Керч) — найбільше скупчення міст, розташоване на Кіммерійському Боспоріу східному Криму. Кілька століть процвітали ці міста, але у II ст. до н. е. перед нимипочали виникати значні труднощі. Загострювалися соціальні сутички між міськоюверхівкою й нижчими верствами населення, що головним чином складалися з ко- лишніх рабів. Нові напади кочовиків порушували старі взаємини зі скіфами. Дешевеєгипетське зерно підірвало життєво важливу торгівлю збіжжям. Зміцнення Риму порушило політичну рівновагу в еллінському світі. Майже ціле століття тримався Пантікапей із сусідніми містами, об'єднаними
династією Спартокидів у так зване Боспорське царство. Але у 68 р. до н. е. Римзавдає поразки цареві Мітрідату IV — останньому з династії Спартокидів — і оволо-діває Чорноморським узбережжям. Римське панування певною мірою повернулогрецьким містам на українському узбережжі економічну й політичну стабільність.Проте на початку нашої ери, з посиленням нападів варварів і послабленням здатностіРиму протистояти їм, існувати причорноморським містам лишалося недовго. У 270 р.н. е. вони зазнають нищівного удару готів, а через 100 років їх цілком знищуютьгунни. Якщо окинути поглядом розвиток людського життя на території Украї-ни початку 1 ст. н. е., то належало б виділити три окремих типи суспільства, щосформувалися у трьох різних географічних зонах. Лісисті рівнини півночі та північ-ного заходу населяли землероби. Захищене від нападників лісами та болотами, ценайдавніше населення краю не знало політичної організації, було слабким у воєнно-му відношенні та культурно відсталим. Але як і інші селяни, ці землероби вирізня-лися надзвичайною витривалістю: завойовники не раз приходили і зникали, а воний далі чіпко трималися землі, що їх годувала. Кочовики неподільно панували на широких просторах степу. Намагаючись за-хопити якнайбільше території, ці прибульці зі сходу створили на території Україниперші великі політичні об'єднання. Сприйнятливі до культурних впливів іззовні, вонивстановили контакти з великими центрами цивілізації. Проте кочові племена люто во-рогували між собою, не раз руйнуючи у постійних пошуках пасовиськ і здобичі полі-тичні структури, створені іншими. Нарешті, на півдні, на вузькій смузі Чорноморського узбережжя розвинули міськуцивілізацію греки. І хоч торгівлею, ремеслами, школами, широкими контактами ціміста прискорювали культурний розвиток неосяжної української периферії, вонибули тільки ще одною гілкою Стародавньої Греції і аж ніяк не органічною частиноюукраїнського середовища.
