Методологічні аспекти оцінки ефективності інновацій
Оцінка ефективності інвестицій залишається однією з найважливіших економічних проблем сучасності. Вагомий внесок в теорію з питань ефективності інвестицій зробили закордонні та вітчизняні вчені: В. Беренс, П. Хавранек [6], Г.Бірман, С. Шмідт [7], Л.Гітман, М. Джонк [14],
B. Ковальов [22], А. Гойко [15], А. Савчук [36], А. Пересада [33] та ін.
Особливої актуальності набувають теоретичні й практичні питання оцінки ефективності інновацій. Останнім часом з'явилася значна кількість наукових праць щодо інноваційної моделі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання: П. Завліна [17, 19],
C. Ільєнкової [18], С.Ілляшенка [21], Н. Краснокутської [23], Е. Крилева [24] та ін. У них розкрито сутність, види й особливості моделі інноваційного розвитку економіки, інструменти й важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційного процесу, методи оцінки інноваційних проектів тощо. Проте проблему оцінки ефективності інновацій усе ще не розв'язано остаточно: не враховуються ринкові вимоги щодо побудови цілісної моделі оцінювання ефективності, не обґрунтовані повною мірою принципи та особливості оцінки ефективності окремих напрямів інноваційної діяльності.
Стан досліджень ефективності капітальних вкладень за часів адміністративно-командної системи управління детально охарактеризовано в монографії А. Ф. Гойко. Автор зазначає, що «загальносоюзні типові методики не мали під собою теоретичного підґрунтя, робочі формули не охоплювали всього кола завдань, що підлягали розрахункам, і не враховували багатьох важливих народногосподарських факторів. Проте методичні рекомендації з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу, поряд з цілою низкою недоліків, відіграли позитивну роль.
Саме в них було запропоновано впровадити в нашу практику дисконтовані грошові потоки» [15, с. 54].
На нашу думку, до позитивних рис зазначених методичних рекомендацій також слід віднести визначення витрат за етапами створення нової техніки (НДЦКР, виробництво, застосування) і результатів в суміжних галузях, а також врахування ступеня невизначеності. Проте докорінні зміни економічних відносин в Україні потребують подальшого розвитку методологічних і практичних підходів щодо оцінки ефективності інвестицій і, зокрема, оцінки ефективності інновацій.
В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності інновацій, яка надавала б можливість розглянути таку ефективність з п'яти взаємопов'язаних точок зору [30]:
• Задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними учасниками інноваційного процесу, на що вони сподіваються і в чому мають потребу).
• Вклад зацікавлених сторін (чого саме підприємство-інноватор бажає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі).
• Інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовольнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси).
• Процеси (які процеси необхідно налагодити, аби реалізувати інноваційні стратегії).
• Можливості (які саме можливості потрібні, аби керувати інноваційними процесами).
Базовим інструментом управління змінами в економіці і в діяльності суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин стають програми й проекти. Концепція управління проектами розглядає проект як керовану зміну початкового стану будь-якої системи, пов'язану з витратою часу і коштів. В економічно розвинених країнах усі проекти здійснюються у рамках методології управління проектами (Project Management), яка дає змогу:
• здійснити аналіз інвестиційного ринку і сформувати інвестиційний портфель компанії з його оцінкою за критеріями доходності, ризикованості та ліквідності;
• оцінити ефективність інвестицій з урахуванням факторів ризику та невизначеності;
• розробити стратегію формування інвестиційних ресурсів компанії;
• провести відбір і оцінку інвестиційної привабливості конкретних проектів;
• здійснити планування й оперативне управління реалізацією конкретних проектів і програм;
• забезпечити ефективне здійснення інвестиційного процесу тощо [25,с.36].
Концепцію управління проектами доцільно застосовувати в діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють інновації, особливо в проектно-орієнтованих компаніях. Причому зазначені підходи до побудови цілісної моделі оцінки ефективності інновацій повною мірою відповідають методології управління проектами. Інноваційний проект як систему в динамічному оточенні наведено на рис. 12.1 [11,с. 263].
Рис. 12.1 Інноваційний проект як система в динамічному оточенні
Інноваційні проекти спрямовані на досягнення певної мети: розробку нових продуктів (продуктові інновації), нових технологічних процесів (процесові інновації), освоєння випуску нової продукції, зміну продуктового портфеля, впровадження нових технологій, технічне переозброєння, маркетингові дослідження, рекламні акції, виведення товару на ринок, впровадження управлінського обліку тощо.
Крім внутрішніх зацікавлених сторін, учасниками інноваційного процесу виступають зовнішні [12, 25]:
• замовники (майбутні власники і користувачі результатів проекту);
• інвестори (сторони, що вкладають кошти в проект);
• проектувальники (організації, що розробляють проектно-конструкторську документацію);
• постачальники (особи, що відповідають за матеріально-технічне забезпечення проекту);
• фінансові установи (юридичні особи, що забезпечують фінансування проекту) тощо.
Пошук перспективних напрямів інноваційної діяльності має здійснюватися за допомогою розробки інноваційних стратегій:
• застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління;
• переходу до нових організаційних структур;
• застосування нових видів ресурсів тощо.
Особливого значення в сучасній теорії менеджменту набуває поняття бізнес-процесів. Під ними розуміють сукупність взаємопов'язаних дій і процедур, що має вхід і вихід та інформаційні зв'язки.
Стосовно управління інноваційними проектами основними бізнес-процесами будуть процеси ініціації, планування, реалізації, контролю й завершення проекту [25, с. 820].
У роботі [30, с. 34] запропоновано чотири основні процеси, за допомогою яких будується система оцінки ефективності, в т. ч. оцінки ефективності інновацій (рис. 12.2).
Рис 12.2 Основні процеси оцінки ефективності
Принципи оцінки довготермінових інноваційних проектів
мають ґрунтуватися на принципах оцінки інвестиційних проектів з урахуванням специфіки етапів і результатів інноваційного процесу. До числа найважливіших принципів можна віднести:
1. Розгляд і аналіз інноваційного проекту протягом усього його життєвого циклу (розрахункового періоду) — від моменту виникнення нової ідеї до моменту комерціалізації й практичного застосування. Життєвий цикл інноваційного проекту має свої специфічні етапи: дослідження та розробки (НДДКР, які охоплюють фундаментальні, прикладні дослідження та дослідно-конструкторські розробки); застосування; експлуатацію; удосконалення та модифікацію інновацій.
2. Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на всіх етапах реалізації інноваційного проекту.
3. Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного проекту.
4. Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інноваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення.
5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різноманітних можливостей використання ресурсів, шляхів досягнення мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів проектних рішень.
6. Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися шляхом порівняння ситуацій «без проекту» та «з проектом», а не ситуацій «до проекту» і «після нього».
7. Врахування усіх найбільш істотних наслідків інноваційного проекту: економічних, екологічних, соціальних.
8. Багатоетапність оцінки на стадіях обґрунтування розміру інноваційних витрат, техніко-економічних обґрунтувань, вибору схеми фінансування, моніторингу і т. ін. На кожному етапі вартість проекту уточнюється.
9. Врахування впливу інфляції, невизначеності й ризиків, а також можливості використання за його реалізації різних валют.
Ми поділяємо точку зору авторів [11, 16, 17], що ефективність інноваційного проекту — це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям і інтересам його учасників. Ось чому необхідно оцінювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі проектів кожного з його учасників.
Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.
При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту (рис. 12.3).
Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність).
Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи [25, с. 398]:
• експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;
• розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;
• оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.
Методологічний підхід до визначення ефективності інновацій залишається загальновідомим: результати інноваційної діяльності порівнюються з інноваційними витратами, що забезпечили цей результат.
Рис. 12.3 Види ефективності інноваційних проектів
До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні й поточні витрати всіх учасників здійснення проекту.
Загальна сума витрат на технологічні інновації (продуктові та процесові) враховуються за напрямами інноваційної діяльності. У 2002 р. питома вага витрат за напрямами в загальному обсягу розподілялася таким чином: дослідження і розробки (8,9 %); придбання прав на патенти, ліцензії на використання об'єктів промислової власності (3,7); придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо (1,3); придбання засобів виробництва (61,8); технологічна підготовка виробництва (10,8); маркетинг, реклама (10,4); інші (3,1%) [29,с. 166].
Загальна сума витрат на інновації складається з поточних і капітальних витрат. Поточні включають заробітну плату працівників, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних інновацій, відрахування на соціальні потреби, а також витрати на придбання сировини, матеріалів, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року. Капітальні вкладення (довготермінові інвестиції), необхідні для використання в інноваційній діяльності, складаються із витрат на придбання машин, обладнання, інших основних засобів, споруд, земельних ділянок та об’єктів природокористування. Співвідношення між поточними та капітальним витратами, за даними Держкомстату України, у 2000-2003 pp. складали відповідно 43,6 і 56,4 %; 42,6 і 57,4; 41,7 і 58,3 % [29, с. 196].
Ефективність — це відносна величина, яка може вимірюватися такими показниками: індекс рентабельності інновацій; облікова норма рентабельності; внутрішня норма рентабельності; ефективність використання власного і запозиченого капіталу; бюджетна ефективність тощо.
Науково-технічна ефективність результатів прикладних науково-дослідних робіт визначається в комплексі з оцінкою їхньої економічної та соціальної ефективності за допомогою показників науково-технічного рівня [28]. Науково-технічний рівень результатів наукових досліджень визначають за ознаками, які порівнюють, зокрема, й з вітчизняними аналогами, що надає змогу виявити, наскільки ці результати: перевищують кращі світові аналоги; відповідають світовому рівню; є нижчими за кращі світові аналоги.
Для оцінки науково-технічного рівня результатів НДДКР відбирають декілька найістотніших технічних параметрів, у яких найбільш зацікавлені майбутні користувачі технології, продукції, послуг, способів виконання робіт. Зокрема, це можуть бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- та матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) мають перебувати в межах певних стандартів чи загальновизнаного рівня й використовуватися в оцінці як обмеження.
У зарубіжній та вітчизняній практиці існують два методичні . підходи до визначення доцільності інвестиційних проектів:
• показники, що не враховують вартість грошей у часі (період окупності, індекс рентабельності, економічна додана вартість);
• коефіцієнти дисконтування грошових потоків (чистий поточний ефект, внутрішня й модифікована норма рентабельності, дисконтований термін окупності).
З теоретичної точки зору більш обґрунтованими є методи дисконтування грошових, потоків, оскільки вони враховують грошові витрати, які не відображаються у прибутку. Розбіжність між величиною грошового потоку і прибутком фірми зумовлена об'єктивно існуючими факторами:
• величиною амортизаційних відрахувань (негрошові витрати);
• змістом облікової політики (можливість використання різноманітних методів нарахування амортизації основних засобів, обліку матеріальних витрат, формування резервів сумнівних боргів тощо;
• відстроченими платежами за розрахунками з постачальниками, працівниками тощо;
• змінами у чистому оборотному капіталі (оборотних активах і поточних зобов'язаннях).
Методологія визначення грошових потоків інвестиційного проекту має певні відмінності. З точки зору управління проектами грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають внаслідок реалізації проекту. Виникає поняття релевантній рух грошових коштів: це різниця між прогнозованим рухом готівки, пов'язаним з реалізацією проекту, і за умов відсутності проекту. При цьому обов'язковим є врахування т. зв. «альтернативних витрат». Якщо активи підприємства можуть бути продані, то пов'язані з ними альтернативні витрати дорівнюють ринковій ціні.
Методологічно порівняння показників «з» і «без» проекту є більш виваженим, ніж «до» і «після» впровадження проекту. На практиці розрахувати майбутні грошові потоки підприємства з проектами чи без них досить важко. Тому доцільно зосереджуватися лише на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву «принцип незалежності». Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та визначені за ним майбутні доходи і витрати, власні активи і власні грошові потоки. За цієї умови проектний грошовий потік розраховується як операційний грошовий потік, за вирахуванням проектних чистих капітальних витрат та проектного приросту чистого робочого капіталу.
Оцінка ефективності інвестицій залишається однією з найважливіших економічних проблем сучасності. Вагомий внесок в теорію з питань ефективності інвестицій зробили закордонні та вітчизняні вчені: В. Беренс, П. Хавранек [6], Г.Бірман, С. Шмідт [7], Л.Гітман, М. Джонк [14],
B. Ковальов [22], А. Гойко [15], А. Савчук [36], А. Пересада [33] та ін.
Особливої актуальності набувають теоретичні й практичні питання оцінки ефективності інновацій. Останнім часом з'явилася значна кількість наукових праць щодо інноваційної моделі розвитку економіки України і суб'єктів господарювання: П. Завліна [17, 19],
C. Ільєнкової [18], С.Ілляшенка [21], Н. Краснокутської [23], Е. Крилева [24] та ін. У них розкрито сутність, види й особливості моделі інноваційного розвитку економіки, інструменти й важелі державної підтримки інновацій, складові механізму інноваційного розвитку підприємств, етапи інноваційного процесу, методи оцінки інноваційних проектів тощо. Проте проблему оцінки ефективності інновацій усе ще не розв'язано остаточно: не враховуються ринкові вимоги щодо побудови цілісної моделі оцінювання ефективності, не обґрунтовані повною мірою принципи та особливості оцінки ефективності окремих напрямів інноваційної діяльності.
Стан досліджень ефективності капітальних вкладень за часів адміністративно-командної системи управління детально охарактеризовано в монографії А. Ф. Гойко. Автор зазначає, що «загальносоюзні типові методики не мали під собою теоретичного підґрунтя, робочі формули не охоплювали всього кола завдань, що підлягали розрахункам, і не враховували багатьох важливих народногосподарських факторів. Проте методичні рекомендації з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу, поряд з цілою низкою недоліків, відіграли позитивну роль.
Саме в них було запропоновано впровадити в нашу практику дисконтовані грошові потоки» [15, с. 54].
На нашу думку, до позитивних рис зазначених методичних рекомендацій також слід віднести визначення витрат за етапами створення нової техніки (НДЦКР, виробництво, застосування) і результатів в суміжних галузях, а також врахування ступеня невизначеності. Проте докорінні зміни економічних відносин в Україні потребують подальшого розвитку методологічних і практичних підходів щодо оцінки ефективності інвестицій і, зокрема, оцінки ефективності інновацій.
В умовах ринкових перетворень необхідна цілісна модель оцінки ефективності інновацій, яка надавала б можливість розглянути таку ефективність з п'яти взаємопов'язаних точок зору [30]:
• Задоволення потреб зацікавлених сторін (хто є основними учасниками інноваційного процесу, на що вони сподіваються і в чому мають потребу).
• Вклад зацікавлених сторін (чого саме підприємство-інноватор бажає і потребує від зацікавлених сторін на взаємовигідній основі).
• Інноваційні стратегії (які інноваційні стратегії необхідно розробити для того, щоб задовольнити побажання й потреби зацікавлених сторін, враховуючи при цьому власні інтереси).
• Процеси (які процеси необхідно налагодити, аби реалізувати інноваційні стратегії).
• Можливості (які саме можливості потрібні, аби керувати інноваційними процесами).
Базовим інструментом управління змінами в економіці і в діяльності суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин стають програми й проекти. Концепція управління проектами розглядає проект як керовану зміну початкового стану будь-якої системи, пов'язану з витратою часу і коштів. В економічно розвинених країнах усі проекти здійснюються у рамках методології управління проектами (Project Management), яка дає змогу:
• здійснити аналіз інвестиційного ринку і сформувати інвестиційний портфель компанії з його оцінкою за критеріями доходності, ризикованості та ліквідності;
• оцінити ефективність інвестицій з урахуванням факторів ризику та невизначеності;
• розробити стратегію формування інвестиційних ресурсів компанії;
• провести відбір і оцінку інвестиційної привабливості конкретних проектів;
• здійснити планування й оперативне управління реалізацією конкретних проектів і програм;
• забезпечити ефективне здійснення інвестиційного процесу тощо [25,с.36].
Концепцію управління проектами доцільно застосовувати в діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють інновації, особливо в проектно-орієнтованих компаніях. Причому зазначені підходи до побудови цілісної моделі оцінки ефективності інновацій повною мірою відповідають методології управління проектами. Інноваційний проект як систему в динамічному оточенні наведено на рис. 12.1 [11,с. 263].
Рис. 12.1 Інноваційний проект як система в динамічному оточенні
Інноваційні проекти спрямовані на досягнення певної мети: розробку нових продуктів (продуктові інновації), нових технологічних процесів (процесові інновації), освоєння випуску нової продукції, зміну продуктового портфеля, впровадження нових технологій, технічне переозброєння, маркетингові дослідження, рекламні акції, виведення товару на ринок, впровадження управлінського обліку тощо.
Крім внутрішніх зацікавлених сторін, учасниками інноваційного процесу виступають зовнішні [12, 25]:
• замовники (майбутні власники і користувачі результатів проекту);
• інвестори (сторони, що вкладають кошти в проект);
• проектувальники (організації, що розробляють проектно-конструкторську документацію);
• постачальники (особи, що відповідають за матеріально-технічне забезпечення проекту);
• фінансові установи (юридичні особи, що забезпечують фінансування проекту) тощо.
Пошук перспективних напрямів інноваційної діяльності має здійснюватися за допомогою розробки інноваційних стратегій:
• застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління;
• переходу до нових організаційних структур;
• застосування нових видів ресурсів тощо.
Особливого значення в сучасній теорії менеджменту набуває поняття бізнес-процесів. Під ними розуміють сукупність взаємопов'язаних дій і процедур, що має вхід і вихід та інформаційні зв'язки.
Стосовно управління інноваційними проектами основними бізнес-процесами будуть процеси ініціації, планування, реалізації, контролю й завершення проекту [25, с. 820].
У роботі [30, с. 34] запропоновано чотири основні процеси, за допомогою яких будується система оцінки ефективності, в т. ч. оцінки ефективності інновацій (рис. 12.2).
Рис 12.2 Основні процеси оцінки ефективності
Принципи оцінки довготермінових інноваційних проектів
мають ґрунтуватися на принципах оцінки інвестиційних проектів з урахуванням специфіки етапів і результатів інноваційного процесу. До числа найважливіших принципів можна віднести:
1. Розгляд і аналіз інноваційного проекту протягом усього його життєвого циклу (розрахункового періоду) — від моменту виникнення нової ідеї до моменту комерціалізації й практичного застосування. Життєвий цикл інноваційного проекту має свої специфічні етапи: дослідження та розробки (НДДКР, які охоплюють фундаментальні, прикладні дослідження та дослідно-конструкторські розробки); застосування; експлуатацію; удосконалення та модифікацію інновацій.
2. Моделювання потоків продукції, ресурсів, грошових коштів на всіх етапах реалізації інноваційного проекту.
3. Узгодження умов порівняння різних варіантів інноваційного проекту.
4. Принцип урахування фактора часу при оцінці параметрів інноваційного проекту та його зовнішнього економічного оточення.
5. Принцип альтернативності, який передбачає врахування різноманітних можливостей використання ресурсів, шляхів досягнення мети інноваційного проекту, вибору найкращих варіантів проектних рішень.
6. Оцінка ефективності інноваційного проекту має здійснюватися шляхом порівняння ситуацій «без проекту» та «з проектом», а не ситуацій «до проекту» і «після нього».
7. Врахування усіх найбільш істотних наслідків інноваційного проекту: економічних, екологічних, соціальних.
8. Багатоетапність оцінки на стадіях обґрунтування розміру інноваційних витрат, техніко-економічних обґрунтувань, вибору схеми фінансування, моніторингу і т. ін. На кожному етапі вартість проекту уточнюється.
9. Врахування впливу інфляції, невизначеності й ризиків, а також можливості використання за його реалізації різних валют.
Ми поділяємо точку зору авторів [11, 16, 17], що ефективність інноваційного проекту — це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям і інтересам його учасників. Ось чому необхідно оцінювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі проектів кожного з його учасників.
Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.
При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту (рис. 12.3).
Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність).
Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи [25, с. 398]:
• експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;
• розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;
• оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.
Методологічний підхід до визначення ефективності інновацій залишається загальновідомим: результати інноваційної діяльності порівнюються з інноваційними витратами, що забезпечили цей результат.
Рис. 12.3 Види ефективності інноваційних проектів
До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні й поточні витрати всіх учасників здійснення проекту.
Загальна сума витрат на технологічні інновації (продуктові та процесові) враховуються за напрямами інноваційної діяльності. У 2002 р. питома вага витрат за напрямами в загальному обсягу розподілялася таким чином: дослідження і розробки (8,9 %); придбання прав на патенти, ліцензії на використання об'єктів промислової власності (3,7); придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо (1,3); придбання засобів виробництва (61,8); технологічна підготовка виробництва (10,8); маркетинг, реклама (10,4); інші (3,1%) [29,с. 166].
Загальна сума витрат на інновації складається з поточних і капітальних витрат. Поточні включають заробітну плату працівників, які зайняті розробкою і впровадженням технологічних інновацій, відрахування на соціальні потреби, а також витрати на придбання сировини, матеріалів, необхідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року. Капітальні вкладення (довготермінові інвестиції), необхідні для використання в інноваційній діяльності, складаються із витрат на придбання машин, обладнання, інших основних засобів, споруд, земельних ділянок та об’єктів природокористування. Співвідношення між поточними та капітальним витратами, за даними Держкомстату України, у 2000-2003 pp. складали відповідно 43,6 і 56,4 %; 42,6 і 57,4; 41,7 і 58,3 % [29, с. 196].
Ефективність — це відносна величина, яка може вимірюватися такими показниками: індекс рентабельності інновацій; облікова норма рентабельності; внутрішня норма рентабельності; ефективність використання власного і запозиченого капіталу; бюджетна ефективність тощо.
Науково-технічна ефективність результатів прикладних науково-дослідних робіт визначається в комплексі з оцінкою їхньої економічної та соціальної ефективності за допомогою показників науково-технічного рівня [28]. Науково-технічний рівень результатів наукових досліджень визначають за ознаками, які порівнюють, зокрема, й з вітчизняними аналогами, що надає змогу виявити, наскільки ці результати: перевищують кращі світові аналоги; відповідають світовому рівню; є нижчими за кращі світові аналоги.
Для оцінки науково-технічного рівня результатів НДДКР відбирають декілька найістотніших технічних параметрів, у яких найбільш зацікавлені майбутні користувачі технології, продукції, послуг, способів виконання робіт. Зокрема, це можуть бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- та матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) мають перебувати в межах певних стандартів чи загальновизнаного рівня й використовуватися в оцінці як обмеження.
У зарубіжній та вітчизняній практиці існують два методичні . підходи до визначення доцільності інвестиційних проектів:
• показники, що не враховують вартість грошей у часі (період окупності, індекс рентабельності, економічна додана вартість);
• коефіцієнти дисконтування грошових потоків (чистий поточний ефект, внутрішня й модифікована норма рентабельності, дисконтований термін окупності).
З теоретичної точки зору більш обґрунтованими є методи дисконтування грошових, потоків, оскільки вони враховують грошові витрати, які не відображаються у прибутку. Розбіжність між величиною грошового потоку і прибутком фірми зумовлена об'єктивно існуючими факторами:
• величиною амортизаційних відрахувань (негрошові витрати);
• змістом облікової політики (можливість використання різноманітних методів нарахування амортизації основних засобів, обліку матеріальних витрат, формування резервів сумнівних боргів тощо;
• відстроченими платежами за розрахунками з постачальниками, працівниками тощо;
• змінами у чистому оборотному капіталі (оборотних активах і поточних зобов'язаннях).
Методологія визначення грошових потоків інвестиційного проекту має певні відмінності. З точки зору управління проектами грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають внаслідок реалізації проекту. Виникає поняття релевантній рух грошових коштів: це різниця між прогнозованим рухом готівки, пов'язаним з реалізацією проекту, і за умов відсутності проекту. При цьому обов'язковим є врахування т. зв. «альтернативних витрат». Якщо активи підприємства можуть бути продані, то пов'язані з ними альтернативні витрати дорівнюють ринковій ціні.
Методологічно порівняння показників «з» і «без» проекту є більш виваженим, ніж «до» і «після» впровадження проекту. На практиці розрахувати майбутні грошові потоки підприємства з проектами чи без них досить важко. Тому доцільно зосереджуватися лише на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву «принцип незалежності». Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та визначені за ним майбутні доходи і витрати, власні активи і власні грошові потоки. За цієї умови проектний грошовий потік розраховується як операційний грошовий потік, за вирахуванням проектних чистих капітальних витрат та проектного приросту чистого робочого капіталу.
