Інновації: сутність та класифікація

Розмаїтість специфічних умов в інноваційній діяльності, зок­рема економічних, організаційних й інших призводить до того, що, незважаючи на спільність предмета інновацій, кожне її впрова­дження є унікальним. Водночас існує сила-силенна класифікацій інновацій і, відповідно, суб'єктів інноваційної діяльності. Розгля­немо деякі з них.

Існують розбіжності між радикальними інноваціями і такими, що вдосконалюють або модифікують, відображають якісні розхо­дження у рівні новизни відповідних нововведень і вказують на за­лежність других від перших. Радикальні інновації слугують за базу для наступних удосконалень. За цими розбіжностями простежу­ються два істотно різних типи суб'єктів інноваційної діяльності, їхні організаційні структури багато в чому протилежні, а їхнє спів­відношення є вельми діалектичним. Після впровадження радикаль­ної інновації вдосконалююча сприяє подальшому її розвиткові й подовжує ефект. Проте на початкових стадіях радикальні інновації наштовхуються на опір з боку механізмів і структур удосконалюю­чої діяльності.

Особливості інноваційних процесів, які має враховувати ін­новаційний менеджер при створенні організаційно-економічного механізму власної справи, випливають із переважного виду ново­введення. Важливим етапом аналізу інновацій є їхня класифікація за певними ознаками (табл. 2.1). Наведені в таблиці класифікації підтверджують, що процеси нововведень є різноманітними й різ­ними за своїм характером, а отже форми їхньої організації, масш­таби і способи впливу на інноваційну діяльність також дуже різ­номанітні [3].

Таблиця 2.1 Класифікація нововведень

Ознака класифікації	Віші нововведень
За ступенем радикальності (новизни, інноваційному потенціалу, оригінальності технічного рішення і т. ін.)	Радикальні (піонерні, базові, наукові і т. ін.), ординарні (винаходи, нові технічні рі­шення)
За характером застосування: •     продуктові; •     технологічні; •     соціальні; •     комплексні; •     ринкові	Орієнтовані на виробництво і викорис­тання нових продуктів. Націлені на створення й застосування нової техно­логії. Орієнтовані на побудову й функ­ціонування нових структур
За стимулом появи (джерелом)	Нововведення, спричинені розвитком науки і техніки, потребами виробництва і ринку
За роллю у відтворювальному процесі	Споживчі й інвестиційні
За масштабом (комплексності)	Складні (синтетичні) і прості
Для кого є нововведеннями	Для виробника і споживача; для сус­пільства в цілому; для ринку

Серед економістів, які досліджують проблеми нововведень, важливе місце належить німецькому вченому Г. Меншу, котрий на­магався пов'язати темпи економічного зростання й циклічність із появою базисних нововведень. На його думку, в моменти, коли ба­зисні нововведення вичерпують свій потенціал, виникає ситуація «технологічного пата», що й визначає застій в економічному розвит­ку [5]. Така постановка питання і введення в обіг даного визначення мають велике наукове, а зважаючи на сучасну ситуацію в Україні, — і практичне значення. Г. Менш вважав, що промисловий розвиток — це перехід від одного технологічного пата до іншого. Завдяки появі ба­зисних нововведень виникають нові підприємства, цикли розвитку яких взаємозалежні. Виробництво нових товарів на початковій стадії. як правило, відстає від попиту й тому характеризується в цей період високими темпами зростання. Менш пов'язує циклічність економіки з циклічністю нововведень і фазами розвитку нових підприємств. Він вказував на момент, коли виробництво нових товарів починає перевищувати попит. Від цього часу фірми починають шукати вихо­ди на зовнішні ринки, падає норма прибутку, і все менше засобів спрямовується на інвестиції. Капітали перетікають на фінансові ри­нки. Рано чи пізно спекулятивні фінансові операції сягають гігант­ських розмірів, і норма прибутку в грошово-кредитній сфері стає нижчою від такої у промисловості. На думку Менша, це означає, що фінансова сфера дозріла для інвестицій у реальний сектор. Це дуже актуально для української практики. Очевидно, що економіка Украї­ни не готова до інвестицій, оскільки прибутковість фінансових опе­рацій перевищує середню прибутковість фінансових інвестицій.

Багато положень концепції Менша було критично розглянуто й роз­винуто іншими авторами. Зокрема, німецький економіст А. Кляйнкнехт уточнює тезу про формування кластерів інновацій на стадії депресії. Він вважає, що кластери інновацій-продуктів дійсно утворяться на фазі депре­сії, а от інновацій-процесів — на стадії підвищення «довгої хвилі».

Значне місце в теорії інноваційного менеджменту посідають концепції, що висвітлюють формування технологічних систем та способи поширення інновацій. Ці концепції розвиває ряд учених, серед них можна виділити анг­лійських економістів К. Фрімена, Д. Кларка та Л. Суіте. Вони ввели поняття технологічної системи взаємозалежних сімейств технічних та соціальних ін­новацій. На думку авторів, темпи економічного зростання залежать від фор­мування, розвитку і старіння технологічних систем. Дифузія, або процес по­ширення інновацій, розглядається ними як механізм розвитку технологічної системи. Автори пов'язують темпи дифузії нововведень з ринковим меха­нізмом. Вони відзначають, що дифузія інновацій вимагає відповідних умов і стимулювання. Поштовхом до розвитку економіки служить поява базисних інновацій в окремих галузях виробництва (тут проглядається подібність з концепцією Менша). Старіння технологічних систем в одних країнах і по­ява нових в інших призводить до нерівномірності міждержавного розвитку. Економічне зростання розглядається як наслідок появи нових галузей.

Серед російських учених, що вивчають проблеми циклічності і зробили гідний внесок у розробку багатьох теоретичних і практичних аспектів згаданої проблеми, можна назвати Ю. Яковця й Е. Яковенка.

Ю. Яковець виділив цикли і фази розвитку техніки, а також провів періодизацію науково-технічних революцій. У роботах Е. Яковенка та його колег [6] розглянуто цикли життя виробів, моделювання процесів циклічності на мікрорівні. Багато висновків цих дослідників можуть бути використані в розробці механізмів регулювання ринкових проце­сів з обліком життєвого циклу технологій, продуктів і галузей.

Ю. Яковець виділяє чотири види інновацій із погляду циклічно­го розвитку техніки [8|:

•       найбільші базисні інновації реалізують найбільші винаходи і стають основою революційних переворотів у техніці, форму­вання нових її напрямів, створення нових галузей. Такі іннова­ції вимагають тривалого часу й великих витрат на освоєння, зате забезпечують значний за рівнем і масштабом народно­господарський ефект; проте відбуваються вони не щороку;

•       великі інновації (на базі аналогічного рангу винаходів) формують но­ві покоління техніки в рамках даного напряму. Вони реалізуються у коротші терміни і з меншими витратами, ніж базисні інновації, але зрушення у технічному рівні й ефективності є порівняно меншими;

•       середні інновації реалізують такого ж рівня винаходи й прав­лять за базу для створення нових моделей і модифікацій конк­ретного покоління техніки, заміняють застарілі моделі більш ефективними або стають розширювальною сферою застосуван­ня цього покоління техніки;

•       дрібні інновації поліпшують окремі виробничі або споживчі пара­метри моделей техніки, що випускаються на основі використання дрібних винаходів; це сприяє ефективнішому виробництву таких моделей або ж підвищенню ефективності їхнього використання. Певіт і Уолкер виділяють сім типів інновацій, залежно від ступеня

використання в них наукових знань та їхнього широкого застосування [1]:

1)     засновані на використанні фундаментальних наукових знань, ре­зультати яких широко застосовуються у різних сферах суспіль­ної діяльності (ЕОМ та ін.);

2)     інновації, що також базуються на наукових дослідженнях, проте мають обмежену область застосування (наприклад, вимірювальні прилади для хімічного виробництва);

3)     розроблені з використанням вже існуючих технічних знань ново­введення з обмеженою сферою застосування (наприклад, новий тип змішувача для сипучих матеріалів);

4)     інновації, що входять у комбінації різних типів знань в одному продукті;

5)     використання одного продукт}' в різних галузях;

6)     технічно складні нововведення, що виникли як побічний результат великої дослідницької програми (керамічна каструля, створена на основі досліджень, що проводилися в рамках космічної програми);

7)     застосування вже відомої техніки або методів у новій галузі. Детальну й оригінальну типологію інновацій дав А. Пригожий.

Він розділив інновації:

•       за типом нововведення — матеріально-технічні й соціальні, економічні й організаційно-управлінські, правові й педагогічні;

•       за механізмом здійснення — одиничні, дифузійні, завершені й незавершені, успішні й неуспішні;

•       за інноваційним потенціалом; радикальні, комбіновані; такі, що модифікують;

•       за особливостями інноваційного процесу — внутрішньо- та міжорганізаційні;

•       за ефективністю — ефективність виробництва й управління, по­ліпшення умов праці тощо.

За характером суспільної мети розрізняють інновації:

•       економічні, орієнтовані на прибуток (виробництво лікарських препаратів на експорт та ін.);

•       економічні, не орієнтовані на прибуток (екологічні та ін.);

•       спеціальні (військові, охорона здоров’я, освіта та ін.). Зважаючи на все сказане, зазначені класифікації інновацій можна представити у єдиній схемі (рис. 2.1). Ця класифікація надає змогу - шля­хом опитування й паспортизації провести діагностику суб'єктів інновацій­ного підприємництва, виділити основні особливості кожного кластера й зафіксувати основні групи суб’єктів інноваційного підприємництва [1].