Загальна
характеристика економічної та фінансової інформації
1. Визначення економічної інформації
Під економічною інформацією розуміють корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами. Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.
Економічну інформацію класифікують за рядом ознак. Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію. Планова в структурі економічної інформації займає 8 – 10%. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.
Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 – 90%, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані. Регулююча інформація займає в середньому майже 2% від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.
За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на первинну та похідну. Первинна відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу первинний документ (ПД). Похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.
Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною. До першої належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонна-кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. Їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т.д.). Постійні дані використовуються багаторазово, тобто вони характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.
За об`єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами – на недостатню, достатню та надлишкову.
Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта – вихідною.
Визначення обсягів економічної інформації. Структурні одиниці, кодування економічної інформації
Класичний підхід до визначення кількості інформації обґрунтував Клод Шенон. За Шеноном, кількість інформації, що еквівалентна на одному символу, визначається за формулою
де І – питома інформативність джерела (кількість інформації на один символ);
rі – ймовірність сигналу і-того типу;
k – кількість типів сигналів.
Знак – у цій формулі не означає, що кількість інформації є від`ємною величиною. Справа в тому, що значення
додатнє
значення І.
При визначенні обсягів економічної інформації в умовах її автоматизованої обробки до неї ставлять ряд вимог: методична єдність, достовірність, своєчасність передачі споживачам, лаконічність при максимальній насиченості необхідними показниками, простота кодування, доступність сприйняття і мінімізація витрат на формування та обробку.
При визначенні обсягів економічної інформації також слід враховувати такі важливі властивості економічної інформації, як динамічність, взаємоузгоджений характер дій та безперервність виникнення інформації протягом року. Остання властивість є особливо характерною для сільськогосподарського виробництва. Економічна інформація сільськогосподарських підприємств підлягає тривалому зберіганню, що випливає з річного циклу виробництва, а отже, і термінів визначення кінцевих результатів господарської діяльності.
Усі ці характеристики враховуються в методиках визначення обсягів економічної інформації на основі (1), вивчення яких передбачено дисциплінами, що пов`язані із застосуванням комп`ютерних технологій в економіці та менеджменті.
За допомогою економічної інформації описують поведінку організаційно-економічних і виробничих систем. Її властивості, що відображають конкретні сутності, дають уявлення про явища, події, господарські ситуації. Під сутністю розуміють чітко визначені явища, процеси, операції. Інформація про різні сутності характеризується складною структурою, що охоплює окремі структурні одиниці (рис.1.)
Рис. 1. Структура інформації, що описує різні сутності
Сутність характеризує ряд окремих, тільки їй притаманних рис, ознак тощо. Так, до властивостей зерна відносять сорт, вагу, ціну та ін. Властивості, які описують сутності, називають реквізитами.
Реквізит – це найменша елементарна неподільна частка економічної інформації, що описується літерами, цифрами, спеціальними знаками. Це необхідно враховувати, проектуючи канали зв`язку, машинні носії тощо. Реквізити поділяють на реквізити-основи і реквізити-ознаки. Реквізити-основи відображають кількісні властивості явищ, процесів, господарських операцій, а реквізити-ознаки вказують на те, до чого належать основи.
Логічна сукупність реквізиту-основи і реквізитів-ознак формує показник. Упорядкований набір показників становить повідомлення. Показники, як і повідомлення, індивідуальні, але вони можуть бути складовими конкретного документа. Якщо в документі одне повідомлення – це однорядковий документ, якщо декілька - багаторядковий.
Сукупність повідомлень, однозначних за формою, але різних за змістом, формує масив. Значення повідомлень масиву розглядають як номенклатури. Наприклад, номенклатуру повідомлень про виконання плану по господарству за декаду становлять облікові дані про збір зернових, надої молока, про привіси ВРХ та свиней і т.д. Масиви поділяються на документні (укомплектовані пачки ПД), вхідні (на машинних носіях), робочі (організовані в пам`яті ЕОМ) та вихідні (виведені у вигляді машинограм, записані на магнітні диски).
При створенні вхідних масивів на основі документних велике значення має кодування інформації. Кодування – це процес перетворення знаків одного набору в знаки іншого набору. Більш детально питання кодування економічної інформації, як і ряд інших питань машинної обробки даних, розглядаються під час вивчення дисциплін, пов`язаних із застосуванням комп`ютерних технологій опрацювання економічної інформації.
2. Загальна характеристика фінансової інформації
Інформація — це відображення характеристик та особливостей предметів, явищ та процесів. Інформація несе в собі відомості про природу та суспільство Хто володіє інформацією, — той володіє світом. У кого інформація — у того влада.
Джерелами інформаційного забезпечення аналізу слугують планово-нормативна, звітна, облікова, позаоблікова та конструкторсько-технологічна: документація.
• Планово-нормативна документація — система норм і нормативів, які лежать в основі усіх показників підприємства, і враховують досягненню передових підприємств. Включає господарські договори, плани соціально-економічного і організаційно-господарського розвитку, бізнес-плани нормативні документи, плани-графіки виконання окремих робіт, технологічні карти, норми виробітку, тарифні ставки, розцінки, положення про складання планів і ведень обліку, положення про нарахування та видачу зарплати, розпорядження, тощо.
• Звітна документація — фіксує результати виконання бізнес планів на певну дату, її поділяють на бухгалтерську і статистичну.
Бухгалтерська звітність ділиться на періодичну та річну; включаючи перелік форм та пояснювальну записку; докладно висвітлює сторони господарської діяльності.
Статистична звітність об'єднує бухгалтерську та оперативно-технічну інформацію. Використовується для вивчення показники виробничо-господарської діяльності підприємств в динаміці. Надає можливість порівняти показники, що вивчаються, в часі та просторі.
• Облікова документація — використовується для аналізу роботи окремих виробничих підрозділів, дільниць, працівників. Без ведення такої документації неможливо виявити недоліки в роботі та відпрацювати конкретні заходи для подальшого вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці, раціоналізації управління господарською діяльністю. Прикладом облікової документації слугують норми бухгалтерського, оперативного та статистичного обліку, журнали робіт, інші первинні документи.
• Позаоблікова інформація відбиває всі сторони господарської діяльності. Дозволяє доповнити, деталізувати та поглибити аналіз. Включає матеріали науково-теоретичних конференцій, виробничих нарад та зборів, протоколи засідань, матеріали ревізій та перевірок, звіти і доповіді керівників, працівників та спеціалістів, технічну та технологічну документацію, протоколи засідань підрозділів економічного аналізу, накази та розпорядження керівників, матеріали настінної та періодичної преси, радіо, телебачення, довідки спостережень, обстежень і хронометражу, тощо.
• Конструкторсько-технологічна документація несе синтезовану науково-технічну та економічну інформацію. Застосовується на стадії планування розвитку науки і техніки, виконання науково-дослідних робіт, виготовлення продукції та організації виробництва. Зберігається у науково-технічних інформаційних центрах та архівах.
Прискорення науково-технічного прогресу вимагає постійного розвитку державної автоматизованої системи науково-технічної інформації.
Аналіз господарської діяльності розпочинається з підготовки інформації. Для цього документація групується, перевіряються правильність та термін складання документів, дотримання встановлених правил заповнення форм обліку та звітності, вірність арифметичних підрахунків, наявність підписів відповідальних посадових осіб, тощо.
Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів, відомості про стан майна підприємства та інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.
Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у межах окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999 р. Це положенню встановлює: мету фінансових звітів; їх склад; звітний період якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складанню фінансових звітів; вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.
Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, ще відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звіті потрібна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. Згідно з П(С)БО 1 до неї відносять: баланс; звіт про фінансові результати; звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів.
Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявності у ній даних про: підприємство; дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди; облікову політику підприємства та її зміни; аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки та пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.
Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність.
Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.
З метою забезпечення вірогінодсті, інформація у фінансових звітах має бути повною, з огляду на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, а містить і примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями
У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачені форма № 3 «Звіт про фінансово-майновий стан» та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише незначною мірою покриває потреби користувачів у ретроспективному та перспективному аналізі діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень
Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках.
Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, і методи і процедури обліку у такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.
Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні у такий спосіб, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.
Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану фірми на певну дату. Баланс дає змогу оцінити найсуттєвіші ознаки фірми. Саму процедуру оцінки називають читанням балансу. Уміння читати баланс — важлива професійна характеристика фінансиста, яка дає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами фірми. До того ж уміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.
Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є: активи; зобов'язання; власний капітал.
Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.
Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки: 1) визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 2) розрахунок валового прибутку (збитку); 3) визначення фінансового результату — прибутку (збитку) — від операційної діяльності; 4) розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування; 5) визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності; 6) визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів.
III розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій.
У примітках до звіту про фінансові результати дають більш детальну інформацію про доходи.
Наступним звітом, який складає підприємство, є звіт про рух грошових коштів (форма № 3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти — це кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображається у звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:
— надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);
— надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);
— платежі постачальникам; —виплати працівникам тощо. Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:
— платежі, пов'язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;
— надходження коштів від продажу необоротних активів;
— надання позик іншим підприємствам;
— надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).
Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які ведуть до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це: випуск власного капіталу (акцій); отримання позик та їх погашення; викуп акцій власної емісії; виплата дивідендів.
У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:
• склад грошових коштів та їх еквівалентів;
• склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей, які об'єднують кілька видів грошових потоків;
• негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;
• наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.
У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:
• загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;
• частину загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;
• суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;
• суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та зобов'язань придбаного або реалізованого майнового комплексу за окремими статтями.
Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма № 4).
Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані під час оцінки активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або від продажу підприємства в цілому. Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції: 1) довгострокового фінансування; 2) відповідальності і захисту прав кредиторів; 3) компенсації понесених збитків; 4) кредитоспроможності; 5) фінансування ризику; 6) самостійності і влади; 7) розподілу доходів і активів.
Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу. Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві. Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Тому за формою власний капітал поділяється на дві категорії: інвестований (вкладений або сплачений капітал); нерозподілений прибуток. За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на: статутний капітал; додатковий капітал (не реєстрований) — це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
За принципом повного висвітлення фінансова звітність має містити всю Інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її підставі. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них.
Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями (стандартами).
1. Визначення економічної інформації
Під економічною інформацією розуміють корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами. Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.
Економічну інформацію класифікують за рядом ознак. Залежно від здійснюваних в управлінні функцій розрізняють планову, облікову та регулюючу інформацію. Планова в структурі економічної інформації займає 8 – 10%. Вона містить директивні вказівки про розвиток конкретного об`єкта управління та його складових.
Облікова інформація в системі економічної охоплює в середньому 88 – 90%, відображаючи господарські процеси у вигляді натуральних, трудових і вартісних показників. Складовими частинами облікової інформації є бухгалтерські, звітно-статистичні та оперативні дані. Регулююча інформація займає в середньому майже 2% від загального обсягу економічної інформації. На її основі приймають рішення щодо регулювання параметрів виробництва або планових завдань.
За стадіями утворення економічну інформацію поділяють на первинну та похідну. Первинна відображає виробничо-господарські процеси в момент їх проходження. Це, як правило, бухгалтерська інформація, збір якої переважно здійснюється вручну і заноситься на носій типу первинний документ (ПД). Похідна інформація є результатом обчислень і поділяється на проміжну, що підлягає подальшій обробці, та результативну.
Як первинна, так і похідна економічна інформація може бути змінною (робочою, оперативною) і постійною. До першої належать показники разового використання, зокрема дані про кількість відпрацьованого часу, виконаних тонна-кілометрів, надоєного молока тощо. Показники змінної (оперативної) інформації мають властивість змінювати свої значення. Наприклад, виробіток одного й того ж працівника в різні дні, як правило, різний. Але ж норма виробітку і розцінка за працю можуть бути одними й тими ж. І тоді це вже постійні дані. Їх, якщо необхідно, вибирають із баз даних (довідників норм виробітку, норм витрат праці, норм амортизаційних відрахувань, норм витрат пально-мастильних матеріалів, розцінок за одиницю роботи і т.д.). Постійні дані використовуються багаторазово, тобто вони характеризуються деякою стабільністю. Критерієм, що визначає стабільність показника в робочому масиві, є коефіцієнт стабільності інформації. При цьому постійною вважають інформацію, коефіцієнт стабільності якої становить не менше 0,85.
За об`єктивністю відображення явищ, подій, господарських операцій інформацію розподіляють на достовірну і недостовірну. За насиченістю реквізитами – на недостатню, достатню та надлишкову.
Інформація надходить працівникам апарату управління як із власних структурних підрозділів, так і від інших організацій. За цією ознакою інформацію поділяють на внутрішню і зовнішню. І, насамкінець, інформацію, що надходить до об`єкта управління, називають вхідною, а інформацію від об`єкта – вихідною.
Визначення обсягів економічної інформації. Структурні одиниці, кодування економічної інформації
Класичний підхід до визначення кількості інформації обґрунтував Клод Шенон. За Шеноном, кількість інформації, що еквівалентна на одному символу, визначається за формулою
де І – питома інформативність джерела (кількість інформації на один символ);
rі – ймовірність сигналу і-того типу;
k – кількість типів сигналів.
Знак – у цій формулі не означає, що кількість інформації є від`ємною величиною. Справа в тому, що значення
додатнє
значення І.При визначенні обсягів економічної інформації в умовах її автоматизованої обробки до неї ставлять ряд вимог: методична єдність, достовірність, своєчасність передачі споживачам, лаконічність при максимальній насиченості необхідними показниками, простота кодування, доступність сприйняття і мінімізація витрат на формування та обробку.
При визначенні обсягів економічної інформації також слід враховувати такі важливі властивості економічної інформації, як динамічність, взаємоузгоджений характер дій та безперервність виникнення інформації протягом року. Остання властивість є особливо характерною для сільськогосподарського виробництва. Економічна інформація сільськогосподарських підприємств підлягає тривалому зберіганню, що випливає з річного циклу виробництва, а отже, і термінів визначення кінцевих результатів господарської діяльності.
Усі ці характеристики враховуються в методиках визначення обсягів економічної інформації на основі (1), вивчення яких передбачено дисциплінами, що пов`язані із застосуванням комп`ютерних технологій в економіці та менеджменті.
За допомогою економічної інформації описують поведінку організаційно-економічних і виробничих систем. Її властивості, що відображають конкретні сутності, дають уявлення про явища, події, господарські ситуації. Під сутністю розуміють чітко визначені явища, процеси, операції. Інформація про різні сутності характеризується складною структурою, що охоплює окремі структурні одиниці (рис.1.)
Рис. 1. Структура інформації, що описує різні сутності
Сутність характеризує ряд окремих, тільки їй притаманних рис, ознак тощо. Так, до властивостей зерна відносять сорт, вагу, ціну та ін. Властивості, які описують сутності, називають реквізитами.
Реквізит – це найменша елементарна неподільна частка економічної інформації, що описується літерами, цифрами, спеціальними знаками. Це необхідно враховувати, проектуючи канали зв`язку, машинні носії тощо. Реквізити поділяють на реквізити-основи і реквізити-ознаки. Реквізити-основи відображають кількісні властивості явищ, процесів, господарських операцій, а реквізити-ознаки вказують на те, до чого належать основи.
Логічна сукупність реквізиту-основи і реквізитів-ознак формує показник. Упорядкований набір показників становить повідомлення. Показники, як і повідомлення, індивідуальні, але вони можуть бути складовими конкретного документа. Якщо в документі одне повідомлення – це однорядковий документ, якщо декілька - багаторядковий.
Сукупність повідомлень, однозначних за формою, але різних за змістом, формує масив. Значення повідомлень масиву розглядають як номенклатури. Наприклад, номенклатуру повідомлень про виконання плану по господарству за декаду становлять облікові дані про збір зернових, надої молока, про привіси ВРХ та свиней і т.д. Масиви поділяються на документні (укомплектовані пачки ПД), вхідні (на машинних носіях), робочі (організовані в пам`яті ЕОМ) та вихідні (виведені у вигляді машинограм, записані на магнітні диски).
При створенні вхідних масивів на основі документних велике значення має кодування інформації. Кодування – це процес перетворення знаків одного набору в знаки іншого набору. Більш детально питання кодування економічної інформації, як і ряд інших питань машинної обробки даних, розглядаються під час вивчення дисциплін, пов`язаних із застосуванням комп`ютерних технологій опрацювання економічної інформації.
2. Загальна характеристика фінансової інформації
Інформація — це відображення характеристик та особливостей предметів, явищ та процесів. Інформація несе в собі відомості про природу та суспільство Хто володіє інформацією, — той володіє світом. У кого інформація — у того влада.
Джерелами інформаційного забезпечення аналізу слугують планово-нормативна, звітна, облікова, позаоблікова та конструкторсько-технологічна: документація.
• Планово-нормативна документація — система норм і нормативів, які лежать в основі усіх показників підприємства, і враховують досягненню передових підприємств. Включає господарські договори, плани соціально-економічного і організаційно-господарського розвитку, бізнес-плани нормативні документи, плани-графіки виконання окремих робіт, технологічні карти, норми виробітку, тарифні ставки, розцінки, положення про складання планів і ведень обліку, положення про нарахування та видачу зарплати, розпорядження, тощо.
• Звітна документація — фіксує результати виконання бізнес планів на певну дату, її поділяють на бухгалтерську і статистичну.
Бухгалтерська звітність ділиться на періодичну та річну; включаючи перелік форм та пояснювальну записку; докладно висвітлює сторони господарської діяльності.
Статистична звітність об'єднує бухгалтерську та оперативно-технічну інформацію. Використовується для вивчення показники виробничо-господарської діяльності підприємств в динаміці. Надає можливість порівняти показники, що вивчаються, в часі та просторі.
• Облікова документація — використовується для аналізу роботи окремих виробничих підрозділів, дільниць, працівників. Без ведення такої документації неможливо виявити недоліки в роботі та відпрацювати конкретні заходи для подальшого вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці, раціоналізації управління господарською діяльністю. Прикладом облікової документації слугують норми бухгалтерського, оперативного та статистичного обліку, журнали робіт, інші первинні документи.
• Позаоблікова інформація відбиває всі сторони господарської діяльності. Дозволяє доповнити, деталізувати та поглибити аналіз. Включає матеріали науково-теоретичних конференцій, виробничих нарад та зборів, протоколи засідань, матеріали ревізій та перевірок, звіти і доповіді керівників, працівників та спеціалістів, технічну та технологічну документацію, протоколи засідань підрозділів економічного аналізу, накази та розпорядження керівників, матеріали настінної та періодичної преси, радіо, телебачення, довідки спостережень, обстежень і хронометражу, тощо.
• Конструкторсько-технологічна документація несе синтезовану науково-технічну та економічну інформацію. Застосовується на стадії планування розвитку науки і техніки, виконання науково-дослідних робіт, виготовлення продукції та організації виробництва. Зберігається у науково-технічних інформаційних центрах та архівах.
Прискорення науково-технічного прогресу вимагає постійного розвитку державної автоматизованої системи науково-технічної інформації.
Аналіз господарської діяльності розпочинається з підготовки інформації. Для цього документація групується, перевіряються правильність та термін складання документів, дотримання встановлених правил заповнення форм обліку та звітності, вірність арифметичних підрахунків, наявність підписів відповідальних посадових осіб, тощо.
Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів, відомості про стан майна підприємства та інші форми звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.
Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у межах окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31 березня 1999 р. Це положенню встановлює: мету фінансових звітів; їх склад; звітний період якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складанню фінансових звітів; вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.
Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, ще відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звіті потрібна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. Згідно з П(С)БО 1 до неї відносять: баланс; звіт про фінансові результати; звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів.
Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявності у ній даних про: підприємство; дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди; облікову політику підприємства та її зміни; аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки та пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.
Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність.
Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.
З метою забезпечення вірогінодсті, інформація у фінансових звітах має бути повною, з огляду на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, а містить і примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями
У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачені форма № 3 «Звіт про фінансово-майновий стан» та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише незначною мірою покриває потреби користувачів у ретроспективному та перспективному аналізі діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень
Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках.
Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, і методи і процедури обліку у такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.
Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні у такий спосіб, що подальше використання майбутніх економічних вигод, втілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.
Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану фірми на певну дату. Баланс дає змогу оцінити найсуттєвіші ознаки фірми. Саму процедуру оцінки називають читанням балансу. Уміння читати баланс — важлива професійна характеристика фінансиста, яка дає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами фірми. До того ж уміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.
Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є: активи; зобов'язання; власний капітал.
Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.
Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки: 1) визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); 2) розрахунок валового прибутку (збитку); 3) визначення фінансового результату — прибутку (збитку) — від операційної діяльності; 4) розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування; 5) визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності; 6) визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів.
III розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій.
У примітках до звіту про фінансові результати дають більш детальну інформацію про доходи.
Наступним звітом, який складає підприємство, є звіт про рух грошових коштів (форма № 3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти — це кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображається у звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:
— надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);
— надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії);
— платежі постачальникам; —виплати працівникам тощо. Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:
— платежі, пов'язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів;
— надходження коштів від продажу необоротних активів;
— надання позик іншим підприємствам;
— надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).
Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які ведуть до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це: випуск власного капіталу (акцій); отримання позик та їх погашення; викуп акцій власної емісії; виплата дивідендів.
У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів:
• склад грошових коштів та їх еквівалентів;
• склад статей «Інші надходження», «Інші платежі» та інших статей, які об'єднують кілька видів грошових потоків;
• негрошові операції інвестиційної і фінансової діяльності;
• наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.
У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:
• загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;
• частину загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;
• суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;
• суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та зобов'язань придбаного або реалізованого майнового комплексу за окремими статтями.
Наступним звітом є звіт про власний капітал (форма № 4).
Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані під час оцінки активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або від продажу підприємства в цілому. Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції: 1) довгострокового фінансування; 2) відповідальності і захисту прав кредиторів; 3) компенсації понесених збитків; 4) кредитоспроможності; 5) фінансування ризику; 6) самостійності і влади; 7) розподілу доходів і активів.
Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу. Власний капітал утворюється двома шляхами:
1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві. Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Тому за формою власний капітал поділяється на дві категорії: інвестований (вкладений або сплачений капітал); нерозподілений прибуток. За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на: статутний капітал; додатковий капітал (не реєстрований) — це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.
За принципом повного висвітлення фінансова звітність має містити всю Інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її підставі. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них.
Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями (стандартами).
