Генетико-морфологічна будова і властивості дерново-підзолитистих ґрунтів Українського Полісся.

Кожній природній зоні властивий свій ґрунтовий покрив, який характеризується тілький йому властивою генетико-морфологічною будовою.

На рівнинній частині України виділяють три основні грунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових і чорноземних грунтів. Грунти гірських областей мають вертикальну поясність.

На півночі України – в зоні Українського Полісся – під дубово-сосновими лісами з розвинутим трав’яним покривом формуються дерново-підзолисті грунти, які мають слабкий і середній ступінь підзолистості.

Хід пізолотворчого процесу такий. Під пологом мішаного лісу на поверхні грунту завжди лежить шар лісової підстилки. В ній відбувається безперервний процес розкладання органічних решток, нагромадження гумусних речовин. Але оскільки в лісах відбувається переважно низхідний рух вологи, гумусові легкорозчинні речовини з верхнього шару переміщуються на значну глибину і там осідають. Завдяки цьому верхній, гумусовий, горизонт має сіре забарвлення.

Дерново-підзолисті грунти, як правило, гумусу містять тільки  1-3%, мають кислу реакцію, потребують вапнування. При внесенні органічних та мінеральних добрив стають родючими.

Використана література:

1.      заг. ред. І.І.Дедю. – Кишинів, 1990.

2.      Энциклопедический словарь юного земледельца. – М., 1988.

3.      Застафний Ф.Д. Географія України. – Львів, 1996.